Здобутки підприємництва

Цей бізнес — не для пасивних людей». Як працює готель «Ніжин» у центрі міста

Напередодні Дня підприємця, який відзначають 1 вересня, редакція Ніжин.City поговорила з Олександром Борисенком — директором готелю «Ніжин», який розташований в історичному центрі міста на площі імені Івана Франка.

Готель побудували в минулому столітті, він був єдиним і вважався найрозкішнішим готелем міста. І до сьогодні виконує функцію, задля якої його побудували. Сам готель невеликий — займає три поверхи, затишний, з яскравим індивідуальним дизайном та якісним сервісом.

­ — Олександре, відразу помітила фото, де ви з відомим футбольним тренером Мірча Луческу. Це ви де сфотографувалися?

­ — У нас, в готелі «Ніжин». Маю від нього м’яч з автографом. Проживали у нас і футболісти ФК «Шахтар». Хто тільки не зупинявся тут за останній час! Серед естрадних зірок ­ — Олександр Пономарьов, Павло Зібров, Ольга Полякова, Альона Апіна, Наталія Власова, Микола Гнатюк, Миколо Петраш, Олексій Глизін, Іво Бобул, Наталія Могилевська та відомі актори.

У нашому готелі зупиняється основний потік приїжджих, а це переважно ті, хто у відрядженні, туристи, спортсмени, які приїздять на змагання. І якщо брати в середньому, маємо до 700 людей на місяць.

­— Що пропонує готель?

— У готелі 32 номери, ще 8 дообладнують на першому поверсі під VIP. Загалом матимемо змогу прийняти 60 постояльців одночасно. Кімнати «люкс» та «стандарт» містять санвузли, душ, ліжко, шафу, письмовий стіл, крісло, телевізор, сейф, холодильник, косметичні засоби, тапочки та рушники. «Люкси» додатково обладнані журнальним столиком та м’якими кріслами. При готелі цілодобово працює стоянка під охороною. У номерах є безкоштовний WiFi. При масовому поселенні в готелі діє гнучка система знижок вартості проживання та договірні ціни: можна переночувати за 140 гривень, а можна і за 700.

— Готель нині діє як товариство, а колись це був комунальний заклад. Розкажіть про «життя» готелю від радянських стандартів до сьогодення.

­ — Я обіймаю посаду директора готелю з 1997 року. А він — мій ровесник, його відкрили у 1964-му. Минулого року йому виповнилося 55. Спочатку готель функціонував у складі виробничо­комунального господарства, згодом створили філію, а в 2005 році товариство взяло в оренду цілісний майновий комплекс. Це дало поштовх для того, аби вкладати в розвиток готелю кошти.

— Це ж затратний механізм.

­— Нічого легшого наука про бізнес наразі не придумала. Хочеш мати завтра прибутки, йди сьогодні на видатки. Рік здачі в експлуатацію будівлі — 1964. Можна уявити, в якому стані була та ж система комунікації. Все доводиться змінювати. Заклад опалює власна котельня, перейшли на тверде паливо, що є економічно вигідно. Нині у підвальному приміщенні облаштовуємо виробничий цех — пральню, прасувальню. Закупили нове дороге обладнання. Звільнені приміщення першого поверху переобладнуємо під vip-номери.

За два роки вийдемо на те, аби «економ» номерів взагалі не було, виходимо тільки на «люкси». Хоч і йдемо шляхом зменшення ліжок, але все ж крокуємо до якості

У планах переобладнати фойє та ресепшн, адже це перше місце, яке оцінює відвідувач готелю. А гарне враження є одним з головних критеріїв роботи закладу.

— На який максимальний час можна замовити номер?

­— За законом — до 45 діб, але з дозволу адміністрації час необмежений.

— Чи багато серед ваших гостей іноземців?

­ — За місяць буває до 200.

­— Наша редакція вже порушувала питання сніданків. У місті майже всі кафе відкриваються близько 10:00. А якщо вашим гостям потрібно бути о 8:00 на діловій зустрічі, де поснідати?

­— Так, це є проблемою. Коли працює їдальня агроінституту (не в літній час), замовляємо там колективні сніданки. Облаштувати у готелі одну з кімнат під їдальню неможливо — мало місця. А кафе «Райдуга», яке діяло біля готелю, закрилось. Там інший власник. Нині ведеться співпраця з одним з підприємців міста про таку послугу, як доставка сніданків у номери під замовлення при бронюванні номера. Відпрацьовуємо механізми.

­— Що конкретно потрібно зробити у місті для привабливості туристів?

­— У першу чергу, потрібно потурбуватися про інфраструктуру. Наприклад, відремонтувати асфальтне покриття біля готелю. Адже готель — це обличчя міста. Гості, виходячи з автомобілів, не повинні починати свій відпочинок з калюж.

— У чому специфіка готельного бізнесу?

— Він багато чим відрізняється. Готель — це організм, що функціонує без упину 24 години на добу, 7 днів на тиждень, 365 чи 366 днів на рік. По­-перше, працюємо цілодобово, без вихідних і перерв, у покоївок навіть у посадових обов’язках розписано, що вони обідають у вільний від роботи час. Бо в нас буває й таке, що о 13 — час виїзду, а о 14 — заїзд на 40 осіб.

І це робота специфічна, бо пов'язана з людьми, а вони кожен раз нові, незнайомі. Так формується командна робота

До того ж, кожен розуміє, що у сфері гостинності ми залежимо один від одного, як ні в якій іншій сфері. Тому співробітники дуже сумлінно ставляться до своїх обов’язків. А наш колектив перевірений часом.

­— Інколи гості бувають нестерпні. Зрозуміло, що клієнт завжди правий, але як не втратити відчуття власної гідності, намагаючись задовольнити всі забаганки клієнта та вислуховувати його часто несправедливі звинувачення і образи?

— Так, дійсно, бувають різні ситуації. Та набагато більше історій про те, як гості з подякою прощалися зі співробітниками при виїзді з готелю, аніж коли гості були незадоволені, а тим паче ображали когось.

Щодо тези, що клієнт завжди правий, то це не обов’язково так. Якщо гість не правий, тоді менеджмент готелю відкрито скаже йому про це та зробить все можливе, щоб досягти порозуміння.

— Чому ви обрали саме готельний бізнес? До чого потрібно бути готовим тим, хто хоче працювати у цій сфері? Які є труднощі?

— Це питання часто ставлять, але відповіді однозначної не дам. Сфера непроста, але я не можу сказати, що тут є якісь нездоланні труднощі. Ця робота точно не для пасивних людей. У першу чергу, ви маєте бути відкритими.

— Чи важко конкурувати, адже в місті відкриваються готелі та готельчики?

— Коли почалися відкривати готелі по Ніжину, мене це занепокоїло. Адже пішов відтік клієнтів — десь 20%. Але згодом я переконався, що це лише на користь. Від нас пішли ті, у кого місцева прописка — вони увечері поселилися, а вранці виїхали. У нас такого немає. Якщо хтось не дотримується порядку, покоївка прийде, постукає в номер, зробить зауваження. Після 23.00 до готелю «чужих» у номери не пускаємо, тож такі клієнти пішли «на квартири». Та, чесно кажучи, від них було більше збитків — те побили, те поламали. Якщо говорити все ж про конкуренцію, то вона дає стимул розвиватися, вкладати кошти і триматися рівня, щоб готель «Ніжин» лишався головним готелем у серці міста.

­— Дайте пораду тим, хто планує працювати у готельній сфері та і взагалі тим, хто бажає стати підприємцем та відкрити власну справу.

— Будьте відкритими до будь-­якого виду можливостей і все вийде.

Автор:

Тетяна МарченкоЖурналістка

Фото Валерія Кичка

Рестораторка Світлана Курочкіна — про перший бізнес, конкуренцію у ресторанній справі та хобі

Усе, що потрібно сучасній жінці, тримається на трьох основних поняттях: сім’я, кар'єра та душевна рівновага. До цих понять кожна жінка додає щось своє і обирає свій шлях. І хоча іноді він непростий, та якщо йти тим шляхом ревно, обов'язково здобудеш успіх.

Ніжин.City поговорив з однією з таких цілеспрямованих і впевнених у собі жінок — Світланою Курочкіною. Вона успішний підприємець, громадська діячка, власниця кафе «Жемчужина», «Маринад», член Ніжинської міської організації Спілки жінок України, Ліга-клубу «Ділова жінка», член Ради підприємців при Ніжинській міській раді, номінантка конкурсу «Жінка року».

Мріяла бути модельєром

У школі Світлана була тихенькою, сором’язливою дівчинкою і мріяла бути модельєром. Поряд зі шкільними зошитами у портфелі носила й особливий — змальований ескізами суконь, блуз, фасонами костюмів. Закінчила ЗОШ №6 і подалася до бухгалтерської школи. Потім пішла працювати на завод «Прогрес» у відділ технічного контролю, а далі — в торгівлю.

Працювала продавцем у центральному універмазі. Вже тоді почала зароджуватися думка мати свою справу. Світлана згадує: «Коли доводилось їздити за товаром по Україні, бачила, що десь щось будується, відкривається нове. До того ж почала цікавитися успішними людьми. Купувала журнали, де друкували інтерв’ю, читала про їхнє становлення, як вони до цього йшли. Аналізувала все це і зрозуміла, що успішними не народжуються, а стають.

Та, маючи характер м’який, усвідомлювала, щоб досягти чогось, потрібно мінятися, бути більш твердішою до себе, йти до поставленої мети. І змінилася, виробила бійцівський характер

Коли йшла у бізнес, мама попередила: «Світлано, буде важко! Але я не схибила. Важко, але я маю сильну підтримку — у першу чергу, моральну від рідних».

Перший бізнес розпочався з бокалів

«Одного разу мама поїхала до родичів у Казань, а там на вокзалі продавали скляні бокали. Вона купила чималу кількість і привезла додому. У мене виникла думка їх продати, а часи тоді були дефіцитними, самі розумієте — 90-ті. Але оптимісти в кризі бачать можливості. Мої бокали продалися. Ось так розпочався мій бізнес, далі ще додався одяг, яким по селах з машини торгувала.

Бралася за все. Маючи хист до дизайнерства, займалася ще й цим видом діяльності. Коли в моду увійшло клеєння шпалер методом комбінування, мене кликали знайомі, знайомі знайомих — і я допомагала. Бралася за будь-яку роботу, дуже люблю будівництво.

У 2003 році моя подруга Галина Струк, директор «Ніжинторгу» та ТЦ «Прогрес», підказала, що продається ділянка недорого, але майже на околиці Ніжина, в районі Мигалівка.

Так «народилося» кафе «Жемчужина». Його я створювала з нуля — від фундаменту до інтер’єру. Займалася всім сама, бо часи були непрості

Важко було дістати і будівельні матеріали, тож сідала в машину і їхала в столицю. Контролювала будівельників, закачувала рукава і працювала з ними поряд. Але це мені було в радість, бо творити щось — це моя стихія», — ділиться Світлана.

Далі був «Самурай» — відоме кафе у центрі міста, де можна було скуштувати смачні суші. Тепер тут зробили ремонт, змінили інтер’єр та оновили меню. Тепер заклад має назву «Маринад».

Завжди була прикладом для синів

Допомагають мені у всьому сини — Роман та Артем. Маю також доньку-невістку Аню. Ми постійно всі в роботі, один одного підтримуємо і заміняємо. Одній мені у цій сфері було б важко

«Іноді чую: «Світлано, у тебе сини такі культурні і ввічливі». А я всім розповідаю, що змалечку привчала їх до праці, поважати людей, особливо жінок та старших. Була завжди їм за приклад.

Мій робочий день не має початку і кінця. Якщо є замовлення, то о третій підйом, їду за закупками продуктів, збираю колектив, все контролюю сама», — ділиться рестораторка.

Конкуренція — стимул йти вперед

Світлана вважає, що ресторанний бізнес — важлива сфера для суспільства. «Кафе «Жемчужина» — це кафе здебільшого під замовлення, де святкують весілля, іменини, народження, випускні вечори. «Маринад» — затишне кафе у центрі міста, куди можна зайти, випити кави, посмакувати смачними стравами і поспілкуватися у приємній атмосфері», — ділиться вона.

А щодо конкуренції у бізнесі, то Світлана вважає, що вона має бути здоровою, адже це є стимулом йти вперед і не зупинятися.

На питання, якими якостями повинна володіти жінка, щоб достойно конкурувати з чоловіками у бізнесі, Світлана відповіла: «Мені ніколи не доводилося доводити це. Я не можу сказати, що чоловіки домінують у плані професіоналізму. Тут якісь інші чинники відіграють роль. А українські жінки вже давно показали, що можуть бути набагато успішнішими, ніж чоловіки».

Найважче — це робота з персоналом, тут мають працювати люди совісні, навчені, ввічливі, бо від цього залежить репутація закладу

Найскладнішим у ресторанному бізнесі, на її переконання, є робота з людьми. «Коли береш на роботу нових людей, доводиться вчити всьому і переважно з нуля. А деякі отримують знання та їдуть до столиці», — бідкається рестораторка.

Хобі

«Раніше любила подорожувати, нині втомилася, хочеться спокою. Дуже люблю працювати біля квітів. Біля «Жемчужини» все в них — починаючи весною з тюльпанів, закінчуючи осінніми хризантемами, все буяє. Дуже багато троянд. А ще мені подобається займатися суспільною справою, разом із іншими членами Ліга-клубу «Ділова жінка» беремо участь у різноманітних проєктах, волонтерській справі. Мені як корінній жительці Ніжина хочеться бачити своє місто європейським, комфортним для проживання», — ділиться Світлана.

Життєве кредо

Світлана Курочкіна стверджує, що мати свій бізнес — дуже важко, але водночас він багато дає. «Звісно, були моменти, коли я втомлювалася морально, однак робота приносить мені задоволення. Я не шкодую, що обрала саме цей шлях», — розповідає жінка. — Потворю відому фразу: бізнес відкривають мільйони, а успішними стають одиниці. Тож не бійтеся, ставте мету та йдіть до неї.

Успіх не полишає сміливих, працелюбних та цілеспрямованих — це моє кредо, з яким крокую по життю

У житті можна реалізовуватися у будь-якій сфері, але головне — отримувати кайф від того, чим ти займаєшся».

http://nizhyn.city/read/lyudy/41461/nizhinka-peretvoryue-gazetnij-papir-na-koshiki-ta-vazoni

Ніжинка перетворює газетний папір на кошики та вазони

Справжні шедеври із звичайного газетного паперу створює ніжинка Наталія Усова. Творчий доробок майстрині — скриньки, цукерниці, вази, шкатулки та кошики. З чого усе почалося та як народжуються її роботи, Наталія розповіла Ніжин.City.

Щоб вижити, перші свої роботи возила до Польщі

Наталія родом з села Парафіївка на Ічнянщині. Закінчила Київський політехнічний інститут, за розподіленням дівчину направили на завод «НіжинСільмаш». Спочатку працювала у відділі головного зварювальника, потім у відділі головного технолога. Коли після декретної відпустки за меншим сином вийшла на роботу, почалася криза 90-х. Зарплату платили рідко і їй, і чоловіку, а дітей потрібно було чимось годувати.

«Заробляв люд чим міг, дехто подався з ковбасою до Польщі, а мене ця скрута спонукала до творчості. Купувала відходи з ниток фабрики «Чексил», виготовляла макраме, плела різні серветки, скатертини, манжетки, нарукавники. Якось мене знайомі підбили повезти мої роботи до Польщі, а там якраз такий товар був затребуваний. Так я переконалася, що руки можуть прогодувати родину. Так і виживала.

Далі на заводі підпала під скорочення, морально було важко. У 1991 році зареєструвалася вперше як приватний підприємець, але у зв’язку з сімейними обставинами вимушена була закрити ПП. У 1998 році зареєструвалася підприємцем вдруге. З того часу намагаюся працювати у межах закону та творю руками у своєму маленькому торговому сувенірному відділі в ТЦ «Прогрес». Надихають мене на творчість самі ж покупці, які щось замовляють, підказують».

Усе починається з паперових трубочок

У роботах Наталія використовує тільки чистий газетний папір, який купує у спеціальних магазинах. «Листки з друкованих видань не використовую, вони містять свинець та важкі метали, а такі вироби як цукерниці, хлібниці застосовуються для зберігання харчових продуктів. Перші мої вироби були прості, з конопляних ниток та гілочок бузини, які є прекрасним матеріалом і легко піддаються ручним роботам. Я бузину ще називаю українським бамбуком. Ті перші роботи, а це вазончики, шкатулки, підставки для олівців роз’їхалися Європою як сувеніри. Далі я свої роботи почала удосконалювати технікою декупаж», —поділилася жінка.

Головне у справі майстрині — терпіння, адже підготовка до процесу займає більше часу, ніж виготовлення виробу

Тож насамперед потрібно підготувати листок газетного паперу, який скручують у трубочку на звичайній спиці. Готується каркас. Спочатку робиться коло — дно корзини. Виходить таке собі сонечко з промінчиками. Далі відбувається саме плетиво методом завертання. Потім виріб фіксується на каркасі. Якщо це скринька, то ще додатково виготовляється кришечка.

На один середній виріб таких «паличок» майстрині потрібно приблизно 300 штук. Далі його обрамлює в техніці декупаж (декоративна техніка на поверхнях, що полягає у вирізуванні візерунків із різних матеріалів — наприклад, серветок та наклеюванні їх на поверхню, що декорується). Для цього майстриня використовує дорогі якісні німецькі паперові серветки з різними малюнками. Все це покривається лаком. Жінка використовує тільки акриловий на водній основі. За її словами, він без запаху і безпечний та й швидко сохне і в подальшому не липне.

Доповнюється доробок робіт Наталії Усової з паперових прутиків ще й копилками з бамбукових дощечок, декорованими скляними пляшками, декупажними фарфоровими сувенірними тарілками. За 5 років творча скарбничка складає майже 10 тисяч різноманітних робіт, які розкуповують на згадку про Ніжин гості міста, а ніжинці — на подарунки.

«Один виріб зробила, інший — в процесі, а третій — в голові. Допомагають мені сини. Старший Сергій технічно, а менший Артур малює гарно, тож з ним раджуся творчо. Наприклад, з вибором кольорової гами для виробу».

Потрібно об'єднуватися в артілі

«Українці працелюбні, творчі, талановиті. На мою думку, потрібно вводити загальнодержавну програму відродження артільних підприємств. У нас стільки людей, які мають хист до народних ремесел, особливо по селах! І багато людей, які не можуть заробити копійку на прожиття, бо потрібно їхати до столиці. Особливо тим, кому за 50, дуже важко. Безробіття — це сучасна соціальна проблема. У нас створюються громади, є там вивільнені споруди. Чому б не згуртовувати людей і не створювати артілі. Наприклад, цехи з вишивання, плетіння кошиків тощо. І шукати ринок збуту, можливо, і за кордоном. Наша українська продукція якісна, не те, що китайська, і користується попитом у світі. І, можливо, у майбутньому десь там за кордоном на одній з вулиць відкриється магазин «Ніжинка», — ділиться мріями Наталія.

http://nizhyn.city/read/lyudy/41461/nizhinka-peretvoryue-gazetnij-papir-na-koshiki-ta-vazoni

Є така вічна

професія - зодчий!

Будь-яка доросла людина, навіть дуже далека від мистецтва і архітектури, знає, що зодчий - це інженер-проєктувальник, майстер, архітектор і будівельник в одній особі. А для будь-якого міста хороший зодчий - це найважливіша персона, від якої залежить його велич і краса. Напередодні професійного свята – Дня будівельника, яке відзначається в Україні 11 серпня, розмова з відомим в Ніжині, та й не тільки, будівельником, реставратором Олександром Григоровичем Сипливцем.

-Олександре Григоровичу, Ви син Заслуженого будівельника України Григорія Семеновича Сипливця (на жаль, вже покійного). Зодчий, на Вашу думку, це ремесло, професія чи покликання?

Покликання, яке перейняв від батька, який все своє життя працював у сфері будівництва – очолював ТОВ «Чернігівська реставраційна майстерня».

Батько розпочинав теслею. Перше його творіння, як реставратора, Миколаївський собор, далі – Благовіщенський. А за реставрацію багатьох споруд Батурина він отримав звання Заслуженого.

Батько мав хист до зодчества. З дитинства гарно малював. Пам’ятаю, як колись з ним пішов до лісу, і він на моїх очах із зрізаного дерева вирізав скульптуру – зображення людини.

Я ж починав свій шлях теж теслею. Спочатку закінчив Ніжинський технікум механізації за спеціальністю технік­механік, потім ­ Ніжинський гоголівський вуз. Отримав фах вчителя біології та хімії, в 2008 році ­ фах будівничого в Остерському будівельному технікуму. Після його закінчення працював виконробом в ТОВ «Чернігівська реставраційна майстерня». Коли батька не стало, через рік пішов у «вільне плавання» – став підприємцем, створивши ФОП. Нині ще паралельно й очолюю Ніжинську дільницю ТОВ «Чернігівська реставраційна майстерня».

­Які об’єкти були відновлені Вашими руками?

­Майже всі ніжинські церкви пройшли через наші руки. За останні роки – будинок Кочубея у Батурині, відреставрована Всіхсвяцька церква (внутрішні роботи). Наразі почалися першочергові підготовчі роботи по внутрішній реставрації Спасо­Преображенської церкви, зведено пам’ятник Героям Небесної Сотні, частина флігелю Вічного вогню біля НДУ ім. М. Гоголя, ґанок Миколаївського собору, фасад лісгоспу, садки, школи, зала Будинку дітей та юнацтва…

­ Коли реставруєте храми, чи виникає якесь особливе відчуття, адже маєте можливість торкатися історії, бачити роботу попередників, які творили століття, два три тому?

­Під час реставрації таких об’єктів дуже скрупульозно підходимо до роботи. До старовинних технологій залучаємо нові, аби творіння зодчих жило вічно.

­ Чому виникло бажання відкрити власну справу та стати підприємцем? Якими видами діяльності та які послуги надає Ваше ФОП?

­Хотілося мати своє, показувати власну роботу. Бригада будівничих ФОП здійснює будівництво житлових і нежитлових будівель, різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, усі види діяльності доступні після реєстрації.

­ Чи сприятливі умови в Україні для підприємництва. Ваша думка?

­ Хотілося краще…

­ У Вашому підпорядкуванні люди. Реставратор, будівельник ­ серйозна професія, як набираєте кадри? Чи маєте якийсь індивідуальний підхід до цього?

­Власне сам професійно «підкувався» у свого батько, від нього вчився, здобував досвід. У бригаді маю як досвідчених зодчих, з якими працював пліч­о­пліч, так і молодь, яка приходить із жагою працювати і якій передаємо власний досвід, уміння, навики. Якщо людина хоче навчитися, то вона, повірте, це буде робити. А кваліфіковані кадри й талановиті фахівці завжди були потрібні в цій сфері. Сьогодні ця потреба висока як ніколи. На жаль, кваліфіковані кадри нині від’їжджають за кордон на заробітки.

Одне з головних завдань є пошук прогресивних підходів до роботи з молоддю, адже відтворювати архітектуру, історичні об’єкти ­ робота «тонка» і спрямована на благо нашого рідного міста.

­ У роботі Ви, Олександре Григоровичу, один з найпродуктивніших реставраторів Ніжина, у сімейному житті, як відомо, Ви прекрасний чоловік та батько двох дітей. Чи Ваші діти пішли стопами діда, батька? Хтось обрав професію зодчого?

­До речі, я вже дідусь, маю внука Мирона. Діти обрали свій шлях. Донечка Аня закінчила Харківську академію імені Ярослава Мудрого, нині в декреті, мріє відкрити власну справу. Син Єгор професійно займається спортом, пішов по іншій моїй стезі та дідуся. Ми, окрім будівництва, займалися любительським футболом, а син вже пішов у професійний. Нині закінчив другий курс Київського університету фізичної культури та спорту – грає у футбол, член збірної України з футзалу. А от з внука можливо і вийде зодчий (посміхаючись), він у свої майже два рочки впевнено тримає молоток та забиває цвяхи!

­ Як плануєте роботу? Намагаєтесь мати перспективний план на рік вперед? Над чим працюєте нині?

­Планую розширюватися, «підтягувати» молодь. Яким чином? Давати нові робочі місця. Маючи таке вагоме надбання, хотілось би своєю працею продовжити славну традицію розбудови нашого міста.

­ Зодчі завжди мрійники! Про що мрієте?

­ Як будівельник хотілося, щоб усі історичні будівлі, принаймні в центрі міста, були відреставровані та набули первозданного вигляду і наш Ніжин забринів на кшталт Львову та привабив туристів.

­Якими принципами керуєтесь у житті, що допомагають в роботі та житті?

­ Це три кити ­ наполегливість, творчість, якість.

­ Маєте хобі?

­ Футбол. Грав, але два роки тому травмувався. Нині ярий вболівальник, спостерігаю за грою сина.

­ Олександре Григоровичу, напередодні професійного свята ­ Дня будівельника, та ще й скоро День підприємця (1 вересня), щоб побажали своїм колегам?

­У першу чергу – здоров’я, бо його ніколи не буває забагато, а ще натхнення, творчості та якості в роботі.

Спілкувалася Тетяна Марченко

Фото Валерія Кичка

Наполегливість Порядність= Бездоганна репутація

До дня підприємця

Сьогодні у рубриці до Дня підприємця інтерв’ю з керівником Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЛАКС», яке почало свою діяльність у Ніжині­ в 1994 році. За 24 роки плідної праці ТОВ фірма «ЛАКС» здобула повагу і авторитет серед аптечних колективів, медичних організацій та фармацевтичних компаній у Чернігівській області та в Україні. Незмінним директором і «батьком» фірми є Анатолій Миколайович Литвин.

­ Анатоліє Миколайовичу, очолювана Вами Фірма «ЛАКС» ­ одне з найбільших підприємств Ніжина, найбільший платник податків. Діє як аптечний логістичний склад, постачає ліки до аптек різних областей України. Розкажіть про себе та як виникла ідея відкрити фармацевтичний бізнес?

­ Я корінний ніжинець, тут народився і звідси нікуди не збираюся. Закінчив ЗОШ № 12. Вчився старанно, пам’ятаю, як мені вчителька говорила: «Анатоліє, з тебе професора чи вченого не вийде, а от працівник буде відмінний». Ці слова на все життя вкарбувалися в пам’яті. Після восьмирічки подався в 35 училище вчитися на автослюсаря, паралельно відвідував вечірню школу, після училища працював на механічному заводі автослюсарем. Потім призвали до лав армії, а далі ­ завод «Сільмаш», де трудився 10 років слюсарем по збірці. Робота цікава, репутація бездоганна. Мене вже у 23 роки призначили керувати бригадою. Паралельно опановував фах будівельника.

Потім працював на «Нафтобазі» старшим оператором АЗС, менеджером по замовленню у медичній компанії ”МЕДИКУС”. Згодом і сам вирішив відкрити власну справу. В 1994 році мрія здійснилася – було відкрито ТОВ фірму «ЛАКС». 25 січня буде 25 років, як ми працюємо. Вік не малий. Ми одні з перших підприємців в Ніжині. Маю дві вищі освіти: закінчив Київський славістичний університет та вивчав менеджмент в університеті сучасних знань.

­ Чому саме така назва – «ЛАКС»?

­ А це перші літери прізвищ та імен – Литвин Анатолій та Коваленко Станіслав (партнер, з яким розпочинали справу).

­ Мабуть, успіх відразу не приходить. З чого розпочинали?

­ Мав автомобіль дев’ятку з причепом. Промоніторив аптеки, дізнався, якого товару немає. Уклав угоду із заводом «Київгума», який займає провідну позицію на ринку гумових виробів України. Тож із «Київгуми» до Тернопільської області постачав медичні гумові вироби: грілки, трубки, джгути, бинти еластичні, рукавички, дитячі пустушки тощо. Пішло, обсяг виріс. З часом прийшли на фірму молоді спеціалісти Валентин Дмитрович Андрієць та Вадим Станіславович Баранов. Тепер вони мої помічники. Саме вони запропонували працювати з ліками. Вони займаються асортиментом і ціновою політикою, я ж тримаю лінію по гумі.

На сьогодні «ЛАКС» входить в десятку кращих фірм України. Нині ми можемо запропонувати прайс, що нараховує понад 9000 найменувань. У ньому можна знайти і лікарські засоби, і предмети медичного призначення. Доставляємо продукцію майже в усі регіони України своїм транспортом, який відповідає всім вимогам. Підготовка медикаментів до перевезення здійснюється на сучасно обладнаних складських приміщеннях з жорстким контролем якості на кожному етапі роботи, включаючи вхідний контроль, контроль при зберіганні та реалізації товарів.

Щоб ішла робота в бізнесі, потрібно працювати багато і наполегливо. Удачі чи невдачі ­ все одно потрібно йти вперед.

­ Скільки трудиться людей в фірмі «ЛАКС»?

­ Коли ми розпочинали працювати, штат налічував близько десяти співробітників. Сьогодні більше 150 осіб. Маємо згуртований, досвідчений та висококваліфікований колектив активних людей, які вкладають в свою працю натхнення і наполегливість, що стало гарантією якісного обслуговування клієнтів. Ми не зупиняємось на досягнутому і постійно працюємо над тим, щоб зробити обслуговування наших клієнтів більш оперативним і якісним. Індивідуальний підхід, гнучка цінова політика, відкритість і доброзичливість у співпраці, готовність вислухати і реалізувати побажання клієнта ­ це та політика, результатом якої для фірми стали довіра клієнтів і зростання їхньої кількості, а також встановлення надійних партнерських відносин. Ми завжди відкриті до пропозицій і запрошуємо до співробітництва.

­ Анатоліє Миколайовичу, які маєте орієнтири в бізнесі?

­ В першу чергу порядність, і в бізнесі також. Ми, як постачальники, завжди вчасно розраховувалися. За це партнери нас поважають. Порядність у бізнесі – це основне. Якщо її не буде, то з тобою справи ніхто не захоче мати.

­ Ваша фірма розширилася!?

­ Були на Московській, не вистачило місця, тож потрібно було розширятися. Купили приміщення на Носівському шляху 8 років тому. Їздили до столиці за досвідом. На великих фірмах навчалися, за якими стандартами має бути облаштоване приміщення, база. Аптечний склад «ЛАКС» виконує всі норми законодавства. За два роки збудували. На сьогодні ми працюємо майже в усіх регіонах України, окрім Закарпаття, Волині, Криму та східного регіону, де нині ведуться воєнні дії. У своїй діяльності ми намагаємось крокувати в ногу з часом, слідкуємо за новинками та останніми тенденціями світового та українського фармацевтичного ринку. Оновлення асортименту – процес динамічний, який відбувається постійно. Але головним критерієм цього процесу є насамперед якість продукції та відповідність її усім галузевим стандартам.

­ Як нині живеться малому і середньому бізнесу?

­ Тяжко. Тому що всіма ресурсами керує великий бізнес, якого у нас 85%, інший відсоток малий і середній. Що заважає? Великі ціни на енергоресурси, важка економічна ситуація в країні, відтік кваліфікованих працівників за кордон.

А нерегульована кількість аптек ­ проблема для всього фармацевтичного бізнесу та його розвитку в цілому.

У нас на «ЛАКСі» зарплата залежить від доходу підприємства, якщо росте прибуток то росте і заробітна І це є стимулом краще працювати щоб більше заробляти. Ми турбуємося про наших працівників, практикуємо навіть безкоштовну розвозку людей по домівках, якщо людям доводиться працювати до темна. До нас приходить молодь після закінчення вищих навчальних закладів. Навчання відбувається безпосередньо на базі підприємства, тому досвід роботи для нас не є визначальним фактором. Головне – порядність людини, здатність до самоорганізації та бажання працювати. Згуртований, досвідчений та висококваліфікований колектив активних людей вкладає в свою працю натхнення і наполегливість. Безперечно, це і є однією із гарантій успішного функціонування та розвитку компанії, якісного обслуговування клієнтів.

­ Які Ваші життєві принципи?

­ Дотримуюсь правила «Копійка гривню береже». Вкладаю зароблені гроші у справу. Адже розвиток повинен бути в пріоритеті у кожного здравомислячого бізнесмена. Витрачаю кошти тільки на нагальні потреби.

­ Ви входите в Асоціацію “Об’єднання підприємств Ніжинщини”, нині Ви ще й голова даної асоціації? Для чого об’єдналися, яка місія?

­ У 2011 році зареєстровано Асоціацію “Об’єднання підприємств Ніжинщини”.

Засновники ­ ТОВ “Просвітньо­виробничо­комерційна фірма “Сяйво” (керівник Микола Шкурко), ТОВ “Ніжинський хлібобулочний комбінат” (керівник Сергій Кот) та ТОВ Фірма “ЛАКС”. Мета діяльності “Об’єднання підприємств Ніжинщини” ­ захист прав і законних інтересів підприємств, формування сприятливого підприємницького середовища, створення комфортного життя на Ніжинщині.

Асоціація взаємодіє з органами влади на засадах партнерства. Членами Асоціації можуть бути СПД – юридичні особи, зареєстровані на території Ніжинщини.

До речі, голову асоціації переобирають щороку.

­ Ви входите і в попечительську раду при Ніжинському академічному українському драматичному театрі імені М.М.Коцюбинського?

­ Разом із моїми заступниками переконані: підтримуючи театр, ми тим самими підтримуємо престиж міста, підносимо його культурно­мистецький статус. Тому я пишаюся тим, що причетний до цієї благородної і важливої справи.

­ Відомо, що «ЛАКС» допомагає ліками бійцям АТО.

­ Так, допомагаємо. Звертаються, як учасники напряму, так і через волонтерів та церкву.

­Поділіться планами на найближчі 2­3 роки. Яке Ваше головне досягнення?

­ Важко планувати наперед на 2­3 роки. Це залежить від влади, законів, бізнесового мікроклімату, цінової політики. Якщо все сприятиме, то і наша фірма та інший бізнес будуть процвітати.

Одним із наших головних досягнень я вважаю прихильність до інновацій. Це також рухає компанію вперед. На сьогодні не хотілося б підбивати якісь підсумки, крім проміжних, адже ми не плануємо зупинятися на досягнутому. На даний час ми входимо до компаній­лідерів фармацевтичного ринку. Про це свідчать відгуки наших партнерів та клієнтів, а також обсяги продажу продукції.

­ Від чого залежить цінова політика на ліки?

­ Від курсу долару, бо сировина в основному закуповується за кордоном, та особливостей націнок в окремих аптеках чи їх мережах.

­ Що порадите початківцям?

­ Молодь, яка приходить в бізнес, хоче все і відразу, та такого в житті не буває. Треба від початку ставити мету. Якщо вона є, то Господь Бог допоможе, але самому потрібно бути наполегливим, бо без праці розпочинати щось нове неможливо. Потрібно вкладати більше ніж витрачати. Работа ­ це мій сенс життя! Без неї себе не уявляю. Я працюю кожен день по 12 годин, бо щоб щось мати, потрібно трудитись. А якщо ще в тебе працюють люди, то потрібно буди відповідальним втричі.

­ Щоб побажали напередодні Дня підприємця колегам?

­ Міцного здоров’я, нескінченної ділової енергії для втілення нових бізнес­проектів, подальших успіхів у підприємницькій діяльності, її розвитку на благо і процвітання незалежної України!

Спілкувалася Тетяна Марченко

Мріяла бути директором заводу, а першийзароблений мільйон вклала у власну справу

До дня підприємця

Все, що потрібно сучасній жінці, по суті, полягає в трьох основних поняттях: сім'я, кар'єра, душевна рівновага. До цього списку кожна жінка може додати ще енну кількість понять, але це вже будуть, так би мовити, деталі. Кожна вибирає свій шлях, щоб дійти до тих головних цінностей. Часом цей шлях і тернистий, і ризикований. Якщо цими дорогами йти, то обов'язково можна досягти успіху. З однією з таких цілеспрямованих і впевнених у собі жінок ми сьогодні і поспілкувалися.

Ніжинка Марина Михайлівна Соловей ­успішний підприємець, лідер в думках і справах. Вона не боїться братися за нову і перспективну справу, яка їй, перш за все, цікава. Тому завжди й у всьому досягає успіху.

­ Що посприяло початку Вашої підприємницької діяльності?

­ З дитинства мала задатки підприємця. Зі школи любила щось купувати, продавати. Потім, як то кажуть, «лихі» 90­ті. Був закордон: Польща, Югославія… Багато хто возив туди продавати різний дріб’язок, і я в тому числі… Одного разу відвідала Індію. Мені підказали, що там товар дешевший, ніж у нас у декілька разів, а це були канцтовари… Тож там їх купувала і здавала в «Союзпечаті» по всій Україні: Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Львів, Київ…Потім у Ніжині відбувся перший аукціон з продажу нерухомості, і ми з чоловіком Геннадієм Волковим купили магазин «Золото». Ось саме так розпочався мій бізнес у Ніжині.

­ Скільки видів підприємницької діяльності ведете нині?

­ Магазини з продажу ювелірних виробів, заклади громадського харчування: кафе «Соло» і «Джек Пот» та об’єкти, які надаю в оренду. Створено робочі місця. Плачу справно податки. Але все було не відразу, а поступово. Після «Золота» був магазин взуття та одягу «Подіум» – не сподобався, віддала приміщення в оренду. Захотілося не готувати вдома, думаю, відкрию заклад харчування. Задум реалізувала, з’явилося кафе «Джек Пот». Цей бізнес сподобався. Одним словом, в задоволення. І кошти заробляю, і вдома не готую. З часом хотілося відкрити заклад на рівні столиці. Тож маю кафе «Соло». І від цього зновуж таки велике задоволення. Це моє. І людям подобається. А мені подобається, що людям подобається ­ ось такий «бізнесовий парфоменс».

­ Труднощі виникали на початку Вашої підприємницької діяльності?

­ У всіх виникають труднощі. Багато часу забирає паперова тяганина. Якщо тебе знають, то легше, а початківцю важкувато.

­Чи багато часу приділяєте своїй сім’ї? Як близькі реагують на Вашу зайнятість?

­ Рідні вважають, що я дуже зайнята, а я так не вважаю. Я постійно в турботах, в русі і від того щаслива. Отримую задоволення від того, чим займаюся, і це мені в радість. У мене вже налагоджений бізнес. Раніше, звісно, багато було роботи. Нині у мене сформована команда, допомагають всі ­ і працівники, і адміністратори. Особливо ціную підтримку моїх батьків ­ тата Михайла Федосійовича, мами Любові Григорівни ­ та сестрички Наталії Михайлівни.

Тату вже дев’ятий десяток, мамі сімдесят п’ять, а відпочивати не хочуть, допомагають мені в бізнесі. Тож працелюбність перейняла, вважаю, саме від них, бо сидіти, склавши руки, не вмію і не хочу.

­ Чи змінив бізнес Ваш світогляд, звички, зовнішній вигляд, адже Ви завжди виглядаєте шикарно. Наскільки Ви вимогливі до себе?

­ До себе я б не сказала, що занадто вимоглива, але намагаюся дотримуватися правил, які сама для себе обрала. Займаюся спортом, відвідую косметолога.

Жінка завжди повинна залишатися жінкою. Гарно виглядати допомагають не тільки макіяж і зачіска, але й робота. Коли жінка зайнята, вона активна, вона хоче бути красивою.

­ Як Ви вважаєте, хто має більше шансів вести успішний бізнес – чоловік чи жінка?

­ Нема різниці. Абсолютно. І жінка, і чоловік може. Вести бізнес і бути успішним ­ це в крові, з цим потрібно народитися, цьому, напевно, не научишся.

­ Хто Ви за освітою?

­ Закінчила Київський політехнічний інститут, отримала фах електрохіміка, але за спеціальністю не працювала ні дня. Пам’ятаю, не могла я під час навчання здати з першого разу якийсь екзамен. Переживала, навіть хотіла кидати навчання, а мій куратор сказав: «Мариночко, ні в якому разі не кидай! З тебе вийде чудовий керівник. Ти будеш, щонайменше, директором заводу». Екзамен я здала і вбила тоді собі в юну голову, що буду директором заводу. Після закінчення інституту приїхала в Ніжин і пішла на механічний завод влаштовуватися на роботу. Сказали, що такі спеціалісти потрібні, але я все­таки передумала і пішла в бізнес…Тож директор заводу з мене не вийшов, а керівником стала.

­ У Вас син. Чи долучаєте його до бізнесу?

­ Так, сина Михайла до справи долучаю. Але, виявляється, це зовсім не його. Йому подобається юриспруденція, цікавиться політикою.

­ На що витратили свій перший мільйон?

­ Вклала його в розвиток бізнесу.

­ Чи є в бізнесі друзі?

­ Звісно, без них нікуди. Вони завжди виручають, допомагають. У стосунках найважливіше ­ довіра.

­Чи вважаєте себе успішною жінкою? Яке Ваше життєве кредо?

­ Я фортова. А от щодо кредо ­ то вперед і тільки вперед.

­ Які плани?

­ Я не можу сидіти на одному місці, я постійно в русі. Якщо один проект закінчується, то відразу починаю новий. Я по натурі «созидатель», люблю сам процес створення. Якщо щось збудовано, відкрито, задумуюсь над новим. Мама завжди каже: «Мариночко, відпочинь, поїдь куди­небудь. А я їй відповідаю: «Мамусю, я що ляжу на диван і буду дивитись телевізор? Ні, це не моє». Тож маю плани, а які, скоро побачите.

­ Яким бачите рідне місто як підприємець?

­ Перебуваючи у різних куточках України та за кордоном, звертаю увагу на ексклюзивне, тож привожу до рідного Ніжина нові ідеї. До речі, ідея прикрасити дерево декоративними шпаківнями, гірляндами біля переходу привезена зі Львова. Вийшло ексклюзивно. Люблю експериментувати з кухнею, щоб здивувати відвідувачів кафе. Для цього навіть запрошую кухарів зі столиці. Хочу, щоб у мене було найкраще. Якщо кожен підприємець буде справжнім господарем на своєму шматочку землі, то Ніжин дійсно стане містом європейським. Якщо бізнесмен порядний і хазяйновитий, то все буде чітко. От тільки для підприємців потрібно створювати сприятливі умови. І не заважати.

­ Чи є у Марини Соловей табу?

­ У бізнесі ­ не позичати гроші. Хоча певний час на розвиток бізнесу доводилося брати кредити. А от табу в житті ­ не зустрічатися з одруженими чоловіками. Це раджу всім жінкам, бо то чуже.

­ Дайте кілька порад тим, хто хоче зайнятися приватним бізнесом.

­ По­перше, потрібно завжди розвиватися. Час не стоїть на місці, і ми не повинні зупинятися. По­друге, приготуйтеся до того, що вам доведеться дуже багато працювати. Поки бізнес не стане на ноги, працювати потрібно буде цілодобово. По­третє, поставте перед собою конкретну мету і складіть план дій.

­ Марино Михайлівно, дякую за цікаву розмову. Бажаю успіхів, процвітання Вам і Вашій справі!

Спілкувалася Тетяна Марченко

Місце, куди приходять на запах,а залишають з найсмачнішими спогадами

До дня підприємця

Людей з таким зарядом позитиву та наполегливості зустрінеш нечасто. Знайомтесь: 36 ­річний ніжинський підприємець Ярослав Миколайович Ступак вміє та знає, як у житті поєднати успішний бізнес та особистий професійний ріст. Сьогодні його гордістю та вагомим особистим досягненням є унікальний магазин­пекарня «Перша пекарня твого міста», що затишно розмістився біля центрального ринку. У чому особливість цього закладу та чим він вабить відвідувачів,з’ясуємо, поговоривши з власником пекарні.

­Ярославе, поділіться, як виниклаідеявідкрити в Ніжині магазин ­пекарню? Хтонадихнув, бопектихліб –справадалеко не з легких?

­ Я люблю подорожувати Україною, де можна спостерігати, як люди ведуть успішний бізнес. Перебуваючи в Дніпропетровську, побачив аналогічну пекарню, яка теж була розташована біля базару. Мені дуже сподобалася така ідея, тож спробував її втілити у життя у рідному місті. Захопився. Проаналізував. Подумав, що нині криза, люди більше витрачають коштів на їжу. Канцтовари відійшли, нині ручки­ бланки замінили формат електронний. Щодо косметики, то на ринок зайшов мережевий маркетинг з цим товаром, відкрилися брендові магазини косметики. Моїй мрії судилося реалізуватися півроку тому. Відтоді ми з колективом з особливою любов’ю творимо та випікаємо для ніжинців та гостей міста.

­З чогорозпочавсяпекарськийбізнес?

­ По­перше, франшиза перейнята з Дніпра (франшиза – цедоговір франчайзингу, комплекс благ, що складається з прав використання бренду та бізнес­моделі франчайзера, а також інших благ, необхідних для створення та ведення бізнесу). По­друге, головне завдання булознайти досвідченого технолога, тому що технолог – найголовніша людина в пекарні, він відповідає за якість продукції та її викладку. Знайшли ­ Людмила Маркус. Це людина з досвідом, вона відкривала не одну пекарню в ніжинських торгових центрах. Інтер’єром займались самостійно, дизайнер робив розстановку, де що має бути, аж до розеток. А інтер’єр стіни зі зрізів колод придумала моя дружина,ідеї допоміг реалізувати батько.

­ У чомуособливістьВашого магазину ­пекарні?

­ Хліб любить добрих людей. Тоді він виходить смачний, духмяний та по­домашньому особливий. Зважаючи на це,пекарська справа вимагаєнеабиякоїлюбові, терпіння та витримки. Тішуся, що у мене зібрався такий колектив, з яким розуміємося з півслова. У «Першійпекарні…»працюють люди, закохані у випічку та все, що з нею пов’язане.

­ Ваша випічкадухмяна,апетитна.Випікаєте за власноюехнологією?

­ Так, власну технологію маємо, але секретів не видаємо. А справа у інгредієнтах, які ми використовуємо. Нині на ринку України дуже велика біда з мукою. Знайти якісну дуже важко, всі якісні інгредієнти, в основному, йдуть на імпорт. Якщо використовувати якісні інгредієнти, то і продукція буде аналогічною, але значно дорожчою. Скажу відверто: на сьогодні всі ціни в нас занижені. В зв’язку з ростом курсу валют та щоб підримувати рентабельність трохи будемо підвищувати.

Часто­ густо дехто з підприємців, щоб викрутитися, знижує якість. Ми це робити не будемо, бо розуміємо, що доки буде добра якість, доти буде попит, і ніякими цінами ти не заманиш потім покупця. Якщо навіть брати той же молочний коктейль, то ми його виготовляємо з якісного морозива і справжнього молока, тому люди і беруть. Наша пекарня з перших днів відкриття свій акцент робила на випічці хлібобулочних виробів та солодощів. Кожен із цих різновидів є смачним. Готуватимемо оригінальні солодкі десерти.

­ Ви говорили, що у Вас хороший колектив.Важконинізнайти гарного пекаря чи кондитера? Скількипрацює на пекарні людей?

­ 10: технолог, формовщики, пекарі, касири. Люди офіційно оформлені, платимо податки, працюємо прозоро. А от щодо підборукадрів, то нині з кадрами реальна проблема. Кваліфіковані працівники їдуть до столицічинавіть закордон. Я тривалий час не мігзнайти гарного кондитера. Але наразіколективпідібранийпрофесійний.

­Молодійл юдині в наш часрозпочинатибізнесважко?

­ В плані самого бізнесу, розпочинати неважко. А от в плані того, що в країні нестабільний курс долара, постійно ростуть ціни, високі проценти на кредити ­ в цьому плані важко. Ну і залежить від виду бізнесу. Якщо організовувати виробництво, то складно.

­ На чому повинен, на Вашу думку, триматисябізнес?

­ Однозначно на якості, на критиці споживачів. У нас спочаткубувзадумвідкритизвичайнубулочну, без столиків. Людина прийшла, взяла товар і пішла. Потім виникла ідея приміщення модернізувати – поставити столики. Люди вимагають іншого ставлення, ресторанного, виникає багато питань і є до чого прагнути. Щоб триматися на плаву, потрібно йти вперед, підвищувати стандарти в плані обслуговування, асортименту. Наша книга відгуків заповнена як позитивними, так і негативними відгуками. І це добре, адже є зворотній зв’язок із споживачами. Головне, щоб критика була слушна.

­ Щобпорадилипочатківцям у бізнесі?

­ Перед тим, як щосьзапочатковувати, потрібно сімразів подумати, проаналізувати, зважити. Вивчити, як працюютьсхожізаклади в іншихмістах, як вмегаполісах, так і маленьких. Я перед тим, як відкривав пекарню, побував в Києві,Павлограді…

­ Ярославе,Ви виросли в родиніпідприємця. Може,банально звучитьзапитання та втім, ким мріяли стати з дитинства?

­ Батькозмалечкучимось мене займав, долучав до роботи, спорту. У мене виробиласьзвичкапостійно бути зайнятим, а потім життя саме підказалочимзайматися. Не завжди все відразувиходило. Йшов до того, до чогогоріла душа. Здобувдвіосвіти: 1­ша – середняспеціальна: електрифікація, автоматизаціясільськогогосподарства, 2­га вища – менеджмент, управління. В усьому мене підтримує моя родина.

­Чивитрачаєтезаробленігроші на подорожі?

­ Подорожувати люблю, але маю багато справ, тож не часто вдаєтьсяподорожувати, як цебулораніше. Зараз хочетьсярозвиватися і відцьогоотримуювеликезадоволення.

­Ви з таким захопленнямрозповідаєте про свою пекарню, а чиможнаособисто Вас побачитив цеху? Чи є улюбленівироби?

­ Дуже багато часу проводжу в пекарні. Якщопостійно перед очима вкусняшки, важковстояти. Стараюсь (трішкижартома) меншевживативипічки. Ну а якщосерйозно, то доводиться дегустуватимайже кожногодня,хочеться, щобвиробибулисмачні та якісні.

«Перша пекарня…» часто любить організовуватимайстер­класиізвипічки для дітей. Виходитьнеймовірно: дітирадіють можливостідолучитися до випічки, відтаккуштувативироби, що зробили власними руками. А я, у свою чергу, маю сподівання, щоможливоізцихдітокхтось у майбутньому стане власником не меншчудовоїпекарніабооберепрофесію пекаря чи кондитера.

­ Якими принципами керуєтесь в роботі, бізнесі, житті?

­ Чеснокажучи, єдиний принцип – цевідданістьсправі і чесність.

­Поділіться планами.

­ Планами ділитися не можна.Кращеїхтримати при собі, по­перше, а по­друге,планизмінюються. Це, як в приказці:хочешнасмішити Бога ­ розкажи про своїплани. Одне скажу: тільки вперед!

­ В чомуполягаєуспіх в бізнесі?

­ Тут багатоскладових: і в економії бюджету, і в правильному розрахункуйого. А головне ­ потрібнобільш позитивно дивитися на всіречі і не складати руки, навіть коли з’являютьсябезвихідніситуації, та йтидалі. А це як в бізнесі, так і в житті.

Спілкувалася Тетяна Марченко

«Крок за кроком»

До дня підприємця

Ірина Миколаївна Бедринець, керівник Центру навчання та розвитку "Step by Step", який на теренах Ніжина функціонує 15 років, де за унікальною методикою навчають іноземні мови.

В ексклюзивному інтерв’ю Ірина Миколаївна поділилася своїм досвідом підприємницького зростання, а також розкрила кілька секретів власного успіху.

Симпатична, молода, усміхнена та впевнена у собі жінка ­ саме такою ми побачили пані Ірину – успішного підприємця, блискучого керівника і організатора, зрештою – просто цікаву творчу особистість.

Ірина за професією вчитель англійської мови. Вона від самого початку не мала досвіду ведення бізнесу. Що ж вплинуло на такі кардинальні зміни?

Вона розповідає:«У 2002 році закінчила НДУ ім. Гоголя, вступила до магістратури, працювала викладачем англійської в університеті, викладала англійську на 1, 2, 3 курсах. Потім 3 роки аспірантури в Київському лінгвістичному університеті. Писала дисертацію з методики викладання англійської мови. Саме в той час виникла ідея в групах вивчати англійську мову. Ця ідея переросла в гостре бажання щось створювати, розвивати, удосконалювати. Ось так розпочався мій бізнес, але мені складно назвати це бізнесом, оскільки це більше, це робота, яка дає колосальне задоволення».

За короткий період часу завдяки внутрішньому вогню, демократичним поглядам, бажанню вчитися і не зупинятися на досягнутому Ірина стала керівником потужного Центру навчання та розвитку "Step by Step" і сьогодні успішно керує трьома філіями Центру.

Ірина Бедринець впевнена, що успіх безпосередньо залежить від бажання зробити свою роботу краще, ніж очікують. Її життєве кредо ­ постійний розвиток.«Будь­які труднощі на своєму шляху я сприймаю не як проблему, а як можливість для зростання і як важливий досвід для подальшого вдосконалення»,– говорить вона. Своїм головним конкурентом вона вважає себе, при цьому, посміхаючись додає, що це приємна конкуренція.

Далі розмова…

Ірино, все ж таки як зародився бізнес?

­ Була ідея, було бажання, і вся суть мого бізнесу почалася з мене. Тоді це були просто курси англійської мови. В першу зміну я працювала в університеті, а в другу – на курсах для дітей і дорослих, де самостійно розробляла методики. Спочатку займалася з маленькою групкою, з двох людей, потім кількість бажаючих відвідувати курси збільшувалася. Звісно, допомогло так зване сарафанне радіо, рекомендації. А я, в свою чергу, робила все можливе, щоб заняття були якісні, результативні, ефективні. Ось так і пішло. Наразі в нас три філії, у ТЦ «Гермес» 3 поверх, ТОЦ «Графський» та біля 15 школи, вул. Шевченка 110/1, працюють викладачі, сплачую податки…

­Хто допомагає в бізнесі?

­ Я сама керую, навчаю. Самостійно розробляю плани, конспекти. Я також розвиваюся: їжджу на конференції, майстер­класи, беру участь у вебінарах, у тому числі і онлайн.

Хочу сказати і про вчителів, які працюють у нашому центрі. Це вже вчителі з досвідом роботи, мають сертифікати, захищають дисертації тощо. Ми кожні три місяці в Центрі на своєму рівні проводимо конференції, де ділимося досвідом, напрацюваннями, цікавими новими методиками вивченням англійської мови.

Також хочу зазначити, що діти, які приходять до нас, не тільки вивчають іноземні мови, а є частинкою нашої родини. Вони не тільки позаймалися і розійшлися по домівках, а ще й для них ми проводимо цікаві майстер­класи, концерти, де вони самі учасники, їздимо на екскурсії (Ботанічний сад, Софіївка, Качанівка, Пирогово).

Що не менш важливо, ми намагаємось розвивати європейську культуру в нашому місті, даємо розуміння вихованцям про те, що вони вивчають іноземну мову не тільки для того, щоб в подальшому вступити у виші, а для того, щоб познайомитися з європейською культурою. Наприклад, нещодавно відбувся виїзд за кордон в Болгарію по програмі міжнародного англомовного табору, де перевіряли знання іноземної мови на практиці. Працюємо і влітку, маємо літній англомовний табір, де діти розвиваються і відпочивають.

­ Ваша робота ­ це бізнес у першу чергу?..

­ Ні – це моє життя. Чесно скажу, що основне завдання не в отриманні коштів. Отримуєш кайф, коли прокидаєшся о третій ночі і думаєш, як провести цікаво заняття. "Step by Step" ­ це стиль життя і інакше я жити не вмію.

­ Чи важко в сучасних умовах, особливо жінці, вести підприємницьку діяльність, тим більше, що Ви вибрали досить цікавий вид підприємницької діяльності, бо більшість іде в бізнес з продажу, виробництва тощо?

­ Дуже багато аматорів у цій сфері діяльності. Люди думають, що тільки закінчили університет, відразу можуть надавати якісні послуги. Але все приходить з досвідом. Скажу, можливо, в перший рік моєї роботи і у мене були помилки. Головне ­ не забувати, що ви повинні працювати у першу чергу над собою, розвиватися і не бути «першачками», а з напрацьованою базою і з власним досвідом надавати якісні послуги у сфері навчання.

­ Як близькі відносяться до Вашого виду діяльності?

­ 100% підтримують. Родина – тил і оборона.

­ Є в планах розвиватися далі, відкривати іншу сферу підприємницької діяльності?

­ Ми перетнули рубіж. Нам 15 років. Є першочергове завдання, над яким я працюю – отримання ліцензії від Міністерства освіти. Тобто, потрібно виходити на найвищий рубіж. В планах ­ розвиватися в цій сфері діяльності, працювати, вдосконалювати себе, а це поїздки за кордон, конференції, освіта в Європі. Ще раз повторюся: потрібно над собою працювати для того, щоб надання послуг було на достатньо високому рівні. В цьому році запускаємо курси іспанської мови, польської, підготовка до ЗНО…

­ Мінуси в вашому бізнесі існують?

­ Якщо відверто, то працювати чесно і прозоро через податки важкувато. Я люблю тримати все під контролем. Я, як кажуть, і директор, і завгосп. Але, якщо любиш те, чим займаєшся, то все виходить.

­ Звідки назва "Step by Step"?

­ Всі креативні ідеї народжуються вночі. Думала, як пов’язати вивчення мови з моєю назвою курсів. Я розумію, щоб досягти результату, потрібна наполеглива праця, крок за кроком. От так і виникла назва "Step by Step", що з англійської перекладається «крок за кроком».

­ У вас донечка. Її виховуєте за спеціальною методикою?

­ В першу чергу, за методикою люблячої мами. Вона постійно зі мною. Цього року йде у перший клас, вже пише і читає англійською. Вчили її з року. Раджу батькам не зволікати. Діти мову засвоюють змалечку на власному інтуїтивному рівні.

Ірину Бедринець можна назвати яскравим представником нового покоління підприємців України, мета якого не стільки в отриманні прибутку, як у реалізації свого потенціалу, наданні високоякісних послуг, а також високій активності у соціальній сфері нашого суспільства.

Крок за кроком – саме на такій же ідеології базується бізнес­стратегія очолюваного нею Центру, де дотримуються політики постійного розвитку, особливу увагу приділяючи гнучкому індивідуального підходу до кожного клієнта.До першої категорії належать діти і підлітки, яким співробітники школи прививають любов до англійської мови і доносять необхідність її знання в сучасному світі. Друга категорія – це дорослі люди, які самі розуміють необхідність володіння англійською, не бояться вчитися і мають перед собою чітку мету. Завдяки унікальній методиці, індивідуальному підходу і системності занять у "Step by Step" учень може пройти весь курс, на достатньо високому рівні оволодівши іноземною мовою.

Людям, які вирішили зайнятися бізнесом, Ірина Бедринець радить не боятися конкуренції, оскільки конкуренція – найкращий двигун розвитку і поліпшення якості послуг.

«Однак починати бізнес слід лише в тому випадку, коли ви чітко впевнені, що вам є що запропонувати людям, – застерігає героїня інтерв’ю. А роблячи щось, ви повинні зробити це краще і якісніше, ніж від вас очікують».

Спілкувалася Тетяна Марченко

^{Молодь бізнесу не боїться}

До дня підприємця

В Україні в першу неділю вересня святкуватимуть День підприємця. Ця діяльність є шанованою і водночас непростою, оскільки важка для розвитку в умовах сучасної економічної нестабільності. Професію підприємця обирають сильні, ініціативні, енергійні люди, які здатні взяти на себе відповідальність за ведення власного бізнесу. Тож розпочинаємо рубрику, в якій розповідатимемо про ніжинців, які працюють в цій сфері.

34­річний Сергій Васильович Топальський відкрив власну справу ще студентом 4 курсу Ніжинського агротехнічного інституту. Двадцятирічним розпочав бізнес в сфері мобільного зв’язку ­ розвиток оператора «Білайн» на території Ніжина. І досяг значного успіху.

Далі детально в розмові.

Сергіє, говорять, що перший млинець комом. А як це було у Вас? Які найважливіші уроки Ви винесли з першого проекту?

­ У мене “перший млинець” вийшов відразу досить добрий. Зрозумів: особливості власного бізнесу в тому, що на тобі відповідальність. Прийшло усвідомлення на практиці поняття “спочатку ти працюєш на репутацію, а потім вона працює на тебе”.

У 2006 році багато кому пропонували «розкрутку» нового мобільного оператора саме в Ніжині, але ніхто не хотів братися за цю справу. Я взявся та вивів оператора на перші позиції по кількості абонентів. Були досягнення: скасовано плату за з’єднання, змінено тарифікацію… Згодом, коли «Київстар» викупив «Білайн», я змінив вид своєї підприємницької діяльність на продаж мобільних телефонів та аксесуарів до них. А з 2014 року почав займатися продажем канцприладдя, орендую місце в ТЦ «Прогрес». Згодом (з 2016 року) додалась реалізація святкового асортименту, оформлення різноманітних свят гелевими кульками, квітами тощо.

­ Останній вид діяльності цікавий. Звідки виникла ідея?

­ А ідея виникла, коли, власне, сам оформив приміщення до святкування дня народження моє донечки Аліни. Тоді дружина Ірина підкинула ідею розвиватися в цій сфері. Знаєте, саме ця діяльність приносить мені і радість, і задоволення. Дозволяє бачити світ яскравим, несучи в кожен дім свято.

­ Чи важко молодим підприємцям створювати власну справу? Особисто Вам, як було ставати на ноги?

­ Тоді був інший час. Економіка потроху розквітала, давали кредити. Створювалися економічні умови, і гріх цим було не займатися. Якби я не розвивався та не йшов вперед, то на якомусь етапі вже спіткнувся б. Нині ж починати справу важко. Мінімалка росте, податки теж, куплеспроможність населення падає, але ми, підприємці, не здаємось. Моя думка така: на кожного підприємця держава повинна «молитись», ми всі наповнювачі бюджету. Чим менші будуть податки, тим більше буде цих стабільних наповнювачів. Всі хочуть працювати і платити податки, нічого не порушувати. Але для цього держава повинна створити умови. Підприємець не може наповнювати тільки державний і місцевий бюджети, а ще й бюджет сім’ї повинен бути плюсовим і на розвиток кошти залишатись. Тоді не буде необхідності йти в тінь чи їхати за кордон.

­ У планах є розширятися? Ну, наприклад, відкрити власний магазин?

­ Рухатись вперед є бажання, але для цього потрібні умови, стабільність, щоб ти розумів, що мінімум п’ять­десять років будеш працювати, тому що власна справа – це вкладання коштів. Раніше було простіше, знав, що за рік­два кошти «відіб’єш». От, на жаль, наразі немає впевненості в завтра. Економічна криза останнього року залізла до кишені майже кожного українця. Але, на відміну від найманого працівника, приватний підприємець має можливість контролювати і оптимізувати свої витрати, що і стараємось робити.

­ Підприємцями стають не всі, для цього потрібно мати, як в народі кажуть, «жилку». Якими якостями має володіти людина, щоб реалізуватися в цій царині?

­ У першу чергу самоорганізованість, контроль, впевненість, не здаватися, бути зарядженим оптимізмом. Людина має бути витриманою в будь­яких ситуаціях. Вміти прораховувати на три кроки вперед. І головне ­ любити те, чим займаєшся, і розуміти, що воно тобі потрібне. Та не забувати брати участь у благодійних справах.

­ Як мені відомо, Ви за фахом інженер­енергетик. А ким з дитинства мріяли бути?

­ Ммм…(задумавшись). Питання цікаве. В дитинстві в магазини грали. Полички в кімнаті якимись жуйками, цукерками, коробочками були заставлені, все розложувалось, завішувалося цінниками. Тож мрія дитяча збулася. А якщо серйозно, то зростав у родині військового, тож мріяв бути військовим, як мій батько. Він воїн АТО, два з половиною роки захищав державу. Але я все ж пішов у бізнес.

­ Яким чином влада має підтримувати підприємницьку діяльність та підприємців? Чи відчувається це в Ніжині з боку місцевої влади?

­ Підприємництво є різне: мале, середнє та велике. Діалог має бути у формі «круглих столів». Наша місцева влада останнім часом це і робить. Підписано меморандум про співпрацю з проектом «Forbis», що дасть забезпечення експертної підтримки узгодження місцевої політики, підтримки малого та середнього підприємництва та почалась розробка Плану місцевого економічного розвитку Ніжина в рамках Європейської Ініціативи «Мери за економічне зростання». З підприємцями місцева влада почала рахуватися та прислуховуватися до них. Адже розуміє скрутне фінансове становище. Якщо перегнути палку, то ми, підприємці, та і загалом держава лишимось у розбитого корита…і свою підприємницьку діяльність більшості потрібно буде «звертати», а це і податки, і робочі місця… Потрібно шукати золоту середину!

Все ж таки, що від влади на державному рівні потрібно, так це йти назустріч, не гальмувати, не зупиняти процес, а спонукати в деяких моментах, а це і вигідне кредитування в тому числі.

­ Як Ви вважаєте, підприємництво – це важка праця?

­ Це праця, але праця в задоволення. Якщо подобається те, чим займаєшся, хіба це може бути важко? Підприємництво – це можливість щось змінювати, створювати, будувати.

­ Яке ваше життєве кредо?

­ Постійний розвиток. Будь­які труднощі на своєму шляху я сприймаю не як проблему, а як можливість для зростання і як важливий досвід для подальшого вдосконалення.

­ Хто і що допомагає рухатись вперед?

­ У першу чергу родина: дружина Ірина, син Андрій і донечка Аліна. Додає наснаги спорт. Я кандидат у майстри спорту з бойового багатоборства. Вдячний і своїм конкурентам, які не дозволяють розслаблятися та заставляють рухатися вперед.

­ І на завершення нашої розмови, що Ви хотіли б побажати нашим підприємцям­початківцям?

­ Перш ніж зважитися на цей крок, потрібно розуміти: чи зможете ви покинути зону комфорту та почати щось робити, чи готові ви до цього морально? Якщо є реальне бажання, у вас все вийде і знайдуться можливості. Але потрібно бути впевненим в високі якості своїх послуг. І чим би ви не займалися, потрібно це робити краще за інших.

Спілкувалася Тетяна Марченко

«Ми вирішили, що маємо бути кращими. Так і є!»

Скільки часу в бізнесі, не рахувала, просто жила і працювала. Найкращою винагородою для себе вважає одну коротку фразу свого колективу: “Романовна, ми з тобою хоч на край світу!”. Знайомтеся: приватний підприємець Пасулько Ганна Романівна, власниця торгових закладів “Продуктовий рай” по вул. Семашка та “Продуктовий” біля Олійжиркомбінату. Робота - два магазини, сім’я - двоє дітей, чоловік на роботі, сама в “круговороті” дня, домашнє господарство - кури, кролі, качки, городина. Всі знають, що мають робити, всі все встигають.

Чи не важко в такому темпі бути жінкою? “Та я саме в такому темпі і почуваюся жінкою. Якщо зупинюся і присяду - буду сумувати. Звісно, інколи хочеться розслабитися. Бувають такі моменти. Бувають. Та немає коли. На старості літ на те все буде час. А нині треба жити! Жити на повну!” - констатує Ганна Романівна.

Моя співрозмовниця відразу “накрила” хвилею неймовірної енергії і суто жіночої непосидючості. Говорила відверто все, що думала. Інколи з посмішкою, просила не записувати, бо то було “між нами, дівчатами”. Ми говорили про приватний бізнес, а вийшла розмова про життя.

“З чого починала власну справу? З плетених кошиків. Продавали на базарі до свят, возили по всій області та Україні по ярмарках. Так і бізнесували. Та жити від ярмарку до ярмарку важко. Адже жити треба кожен день. Почали придивлятися до торгівлі продуктами харчування. Їх люди купують практично щоденно. Вивчали райони розташування магазинів, кількість покупців і що головне - їхні зауваження і вимоги до торговельних закладів. Аналізували все те. Подумали добре і вирішили: беремося, маємо бути кращими. Так і зробили. Сьогодні ми кращі, і я не блефую. Про це скажуть мої заклади, мої покупці, мій колектив. Що означає кращі? Та все означає: чистота і привабливість магазину; охайні і привітні продавчині; завжди свіжий і різноманітний товар; нульові ваги, з похибкою у 2 г від виробника. Покупці виходять від нас зі словами “Дякую”. Оце і означає кращі!

Чи важко бути такими? Це робота. Щоденна. Найперше - колектив. Ми відкрилися 18 вересня 2015 року. Всі, хто прийшов працювати тоді, працюють і нині. У нас нема плинності кадрів. У нас є колектив! І я пишаюся своїми дівчатами. Ми разом вистояли, коли було важкувато. Серед продавців є й такі, хто має понад 20 років стажу роботи в торгівлі, є ті, хто прийшов “нічого не вмію, нічого не розумію”. Сьогодні всі всьому навчилися, всі знають свою роботу. Я скажу більше. Мій бізнес розвивається завдяки роботі і ставленню до неї всього мого колективу. Я щаслива і рада. І за своїх дівчат, як кажуть, “порву кожного”. Скажу чесно: мене гордість розпирає, бо всі мої працівники належним чином оформлені: йде пенсійний стаж, заробітна плата без конвертів. Люди отримують те, що заробили. Лікарняні, відпускні - повний соціальний пакет, як кажуть. Я не шкодую за жодною виплаченою їм гривнею. Моє переконання - на обмані і приниженні добрих стосунків не налаштуєш, а значить і роботи доброї не буде. А ми - колектив. Разом і в свята, і в будні. У людей є робота без “викрутасів”, а у мене є однодумці і помічники, на яких покладаюся щодень. Можливо, я не така, як всі (сміється), та я саме така, особлива.

Ми кращі ще й тому, що інтереси нашого покупця - це і наші інтереси. Саме так ми формували асортимент - те, що приваблює людей, що їм цікаве і необхідне. І саме тому у нас є товар і на 5 гривень, і на 50, і на 150. Ми поважаємо купівельну спроможність і пенсіонера, і того, в кого гарні заробітки. Але це не означає, що комусь краще, а комусь гірше. Цінова політика, звісно, коливається. Але я ніколи не женуся за відсотками. Я не працюю за принципом”остання шкура”. Я прекрасно розумію людей, адже живу поруч з ними, а не в “космосі”. Свої інтереси, як бізнесмена, захищаю не націнками, а товарообігом. Це нелегко. Беремо багато різного товару, невеликими партіями, щоб завжди був свіжим і слухаємо, слухаємо наших покупців. Тісно співпрацюю з постачальниками. Їх у мене з усієї України. Це, знову ж таки, завдячуючи нашим покупцям. Був один виробник ковбаси, а запитували ще й інших. Відслідкували попит, тепер у нас і виробники в «асортименті». Враховуємо інтереси всіх. Це магазин, а значить ми маємо запропонувати товар кожному, хто завітає до нас. І це не проблема покупця, де і як знайти, це наше завдання забезпечити його необхідним. Сьогодні в рейтингу товари щоденного споживання: хліб, крупи, молочні продукти, ковбасні вироби. Кожен купує на свій смак і гаманець. Щоправда, відзначу: люди навчились купувати потрошку. Та й ми разом з ними навчилися забезпечувати весь асортимент потроху. Смаколики теж купують. Та, знову ж таки, хто скільки.

Для того, щоб була торгівля, треба жити в злагоді з покупцями. Маємо збалансовувати наші спільні інтереси і можливості.

Важко нині всім. Звісно, хочеться, щоб малий бізнес менше чавили податками, розуміли певну сезонність роботи, дали змогу не виживати, а розвиватися. Щоб дали більше “повітря” нам, звісно, за умови і нашої доброчесності.

До всього того, про що сьогодні говоримо, йшли своїм шляхом і досвідом. Свого часу, коли приїхали з чоловіком і маленьким сином до Ніжина з Одеси(приїхали студентами з гуртожитку), дивувалися, як можуть просто так у шкільному саду лежати яблука. Пам’ятаю, наварили варення, компотів... Я зі свого життя розумію одне: треба завжди йти вперед. Сьогодні у мене гарна родина: донька 10 рочків, але досить самостійна і відповідальна; син вступив до харківського вишу, чоловік працює, я теж. Господарство тримаємо, працюємо всі. Кожен знає, хто траву рве, хто годує, хто урожай збирає, а хто його переробляє (сміється) - вчора консервувала огірки. До мене приходять за домашніми яйцями з усієї округи. Маю види і на городину. Взагалі живу на повну, як і працюю! Не в півноги і не в півсили”.

Спілкувалися напередодні Дня працівників торгівлі. Тож і попросила Ганна Романівна висловити побажання колегам. Вийшло так:

“ПРОЦВІТАННЯ І МЕНШЕ ПРОБЛЕМ. ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД НАС САМИХ. БУВАЄ ВСЬОГО. АЛЕ ЯКЩО ХОЧЕШ ПЛАКАТИ - ПЛАЧ. ЯКЩО ХОЧЕШ ПРАЦЮВАТИ - ВСТАВАЙ І ЙДИ. ЗДОРОВ’Я УСІМ І ТІЛЬКИ ВПЕРЕД. ВПЕРЕД І НЕ ЗУПИНЯЙТЕСЯ НІ ПЕРЕД ЧИМ І НІ ПЕРЕД КИМ! ЖИТИ - ЗНАЧИТЬ ЙТИ ВПЕРЕД! ЗНАЧИТЬ БУТИ КРАЩИМИ!”.

«Ассолька» - мрія для малечі

Працювати на благо суспільства чи отримувати прибуток? А, можливо, це поєднується? Чи є люди, які займаються малим бізнесом, які не йдуть по головах заради паперових мрій? На моєму шляху трапилась така особистість.

Юрій КУзуб - підприємець з 2000 року. Він займається реалізацією молочних продуктів, які допомогли йому у створенні власного бізнесу. Веде свою справу Юрій не сам. Помічниками є його дружина, сестра і мати, які працюють над розробкою і втіленням ідей підприємницької справи. Однією з найбільших і, мабуть, найпродуктивнішою ідеєю є його новостворений магазин «Ассолька». Можливо, хтось вже бачив на вулиці Шевченка цей заклад, який скоро буде приваблювати немало відвідувачів.

Зазначу, що приміщення є трохи незвичним. У ньому об’єднано декілька відділів. У закладі можна буде знайти продукти дитячого харчування, малюки матимуть змогу відпочити з батьками у затишному кафе або погратися на безкоштовному майданчику, який їх неодмінно зацікавить.

Власник «Ассольки» палкий прихильник моря, тому над стилем закладу не довелося довго міркувати. Морська тематика буде неодмінно цікавою для його маленьких відвідувачам. Щодо назви, то Юрій теж швидко втілив її у життя. За його словами, Ассолька - це така собі наївність, створіння, яке по-дитячому вірить в диво. Можливо, десь далеко, але вже так скоро вона побачить омріяні вітрила. Ось такими мрійниками і романтиками можуть бути звичайні підприємці. Спочатку ти очікуєш зарозумілих фраз, але в одну мить він дивує тебе своїми неординарними поглядами на діловодство.

Коли я запитала, чому вибір напряму закладу був спрямований на дітей, Юрій дав досить правильну, на мою думку, відповідь. Він чітко виділив одну з головних проблем нашого міста: «Дітей нічим зайняти, звісно, піти є куди, але були б гроші». Дійсно, є велика потреба у розвагах для дітей. Хотілось би, щоб наша малеча зростала не в чотирьох стінах і не в брудних під’їздах, а в місцях, які приносили б користь, розвиток і задоволення.

Що ж до самого закладу, то перше, за що взявся підприємець, була розробка проекту дитячого майданчику. Він буде безкоштовним. Юрій розповідає, що вже сьогодні діти цікавляться ним, і він навіть дозволяє їм трішки пробігти по сходах, звісно, тільки в присутності дорослих.

На його думку, малечі сподобається подібне місце, сподобається і його трьохсоткілограмовий якір, і смачна випічка, і кімната творчості та й загалом саме планування місця дозвілля, адже, за словами власника, воно не буде схожим на всі інші.

Якщо говорити загалом про підприємництво, то у Юрія є своя думка щодо цього. Він вважає, що для його розвитку необхідний ринок. За його словами, те, чим він займається, це не підприємництво, це торгівля, можливо, спосіб виживання. Велике діло можливе, якщо йому віддаватись сповна, але від кожної ідеї, від кожної справи потрібно отримувати задоволення, адже в протилежному випадку справа не має сенсу.

Кожна ідея потребує не тільки капітал, але й бажання, адже без нього ти не отримаєш насолоди. Якщо згрупувати все це, підприємець отримає не тільки гроші, але й задоволення, а якщо воно є, то можна сказати, що справа не вкрала твій час, а перетворила його на моменти втіхи.

"Бізнес для сильних духом"

Бізнес любить сильних духом і цілеспрямованих людей, які бачать мету і впевнено йдуть до неї. Тільки тоді власна справа принесе не тільки прибуток, а й задоволення.

Ніна Подолянко в приватному бізнесі вже сімнадцять років. За фахом вона товарознавець, тож і вирішила продовжувати працювати в торгівлі. В 1999 році взяла в оренду магазин «Зірочка». За підтримки родини, однодумців стала створювати власну справу. На жіночі плечі лягла величезна відповідальність, адже бізнес - це, перш за все, ризик і певна частина везіння.

Нелегкі дев’яності, нестабільність вимагали праці на повну силу. Реформування армії примусило задуматися над викупом приміщення магазину. На той час воно стояло на балансі «Воєнторга». Щоб викупити приміщення, довелося продати бабусин будинок. Ризик, звісно, був.

Всією родиною взялися за переобладнання приміщення магазину. Необхідно було зробити його привабливим, світлим, сучасним. Тут Ніна Миколаївна перекваліфікувалася на дизайнера. За її ідеями переобладнали та зробили сучасний дизайн торговельних, банкетного залів магазину. На той час банкетний зал «України» був, без перебільшення, одним з кращих в Ніжині. Його неперевершений інтер’єр приваблював відвідувачів. Він і нині залишається одним із кращих залів у Ніжині.

- Приємно працювати з людьми, які тебе розуміють, - говорить Ніна Подолянко. - Протягом всіх цих років мені щастило з кадрами. Я ніколи не давала оголошень про прийом на роботу. Якось до мене самі йшли продавці. Відсіювалися одиниці. Головна риса, яка повинна бути притаманна продавцю, - це чесність. Якщо вкрав хоч один раз, то будеш красти й надалі, а згодом це виявиться. Але такі в нас не затримуються. Ми вже й на пенсію проводжали, і заміж віддавали своїх працівниць.

В «Україну» йдуть працювати за рекомендацією, а це вже говорить про високий статус підприємства.

Тут кожен має право голосу, може висловити свою думку, подати ідею. Але, якщо керівник не згодна, їй необхідно довести - і тоді ідея може реалізуватися. Такий тут принцип роботи.

За всі роки Ніна Миколаївна жодного разу не пошкодувала, що створила власну справу. Освіта, здобута в молодості, стала в пригоді. Й нині згадує, як маленькою дівчинкою батько, який був бухгалтером і мав справжній хист, навчив її рахувати на рахівниці. Це й передалося Ніні. Завжди була «своєю» серед цифр. Тож навчання в технікумі було тільки в радість. Батькова наука знадобилася. Пішла батьковою стежиною.

Сьогодні Ніна Подолянко - успішний підприємець, міцно тримає підприємство в своїх руках. Впевнено дивиться в майбутнє.

- Якось підслухала розмову постійних відвідувачів, які стояли в черзі, мовляв, було б непогано десь посидіти відпочити, чайку-водички попити. Виявляється, що в районі немає жодного закладу громадського харчування, щоб можна було зайти й «перехопити на ходу». Ідея сподобалася. Подумала, зважила всі «за « і «проти», і от незабаром біля «України» відкриється кафе.

Без заперечень, бізнес має приносити прибуток, - говорить Ніна Миколаївна,- проте, прибутком необхідно розумно розпорядитися. Гроші можуть закрутити голову, їх необхідно вкладати в розвиток підприємства. Це, мабуть, і є одна з складових успішності.

Ніна Подолянко не любить публічності, проте, її благодійність відома ніжинцям. Неодноразово, як тільки почалися бої на Сході, передавала допомогу, дуже переживала за наших бійців, намагалася їх підтримати. Не любить хизуватися своїми численими грамотами, подяками іншими нагородами. На столі лежить медаль «За гордість і патріотизм», яку їй вручили на останньому засіданні клубу «Ділова жінка», відзнака, яка свідчить про щире серце і добру душу.

День підприємця Ніна Миколаївна не вважає професійним святом, це її робота, а святкують завжди колективом День торгівлі, якій присвятила все своє життя.

"Бізнес не лише прибуток, а й задоволення"

«Бізнес - це справа, яка, перш за все, спрямована на отримання прибутку, який би він не був. Реалізація в цій сфері можлива, але без початкового капіталу втрачає сенс. Хочеш отримати прибуток - дай поштовх справі, вклавши якусь суму», – переконаний приватний підприємець Сергій Балаба. На сьогодні сфера бізнесу набула великої популярності. Воно й не дивно, адже ти працюєш, знаючи, напевно, що якусь копійку неодмінно заробиш.

Підприємець, про якого піде сьогодні мова, пройшов тернистий шлях заради успіху. Можливо, розповідь про нього стане поштовхом комусь у власній справі.

Сергій Анатолійович Балаба працює в сфері бізнесу вже чимало років. Закінчив Чернігівський технологічний університет, здобувши професію бухгалтера, активно взявся за роботу. Працював за фахом на хлібозаводі. Але низька зарплатня зовсім його не влаштовувала, не вистачало коштів на елементарні речі. Тоді Сергій Анатолійович вирішив зайнятись більш вигідною справою - відкрити власний бізнес. Вивчив ринок збуту ковбасних виробів, продавав їх оптом, а згодом відкрив уже власну оптову базу. Бізнес процвітав, приносив прибутки, проте, вільного часу майже не залишалося. «Бізнес любить сильних і цілеспрямованих», – говорить Сергій Балаба.

Приємно, коли біля тебе є однодумці, які допомагають, сприяють розвитку і, звичайно, підтримують. Сергію Балабі допомагає дружина, яка робить значний внесок у спільнусправу. Далі життя вже саме підштовхувало до успіху. На сьогодні з ним спільно працюють більше ніж 50 людей, які вміють себе організувати у цій сфері. З часом він відкрив мережу магазинів «City Market». Нині ці торгові точки знаходяться по вулицях Прилуцька, Молодіжна, Єсипенка і на головній площі міста.

За словами Сергія Анатолійовича, весь його бізнес приносить не тільки прибуток, але й велике задоволення. Воно й не дивно, адже коли прибуток дійсно є, то й працювати є бажання. Але, попри це, підприємець не планує поки відкривати нові заклади. За його словами, часу звичайно бракує, але йому подобається, що його сім’я - дружина Людмила та доньки Анастасія та Іванна - завжди біля нього. Весь вільний час бізнесмен присвячує дітям, він цінує кожну секунду проведену з ними. У саме поняття «бізнес» Сергій вкладає чітке його визначення- прибуток.

Тож, вміючи організувати час і розподілити зусилля, можна отримати непоганий результат, який, можливо, перевершить твої сподівання. Вміти чекати, працювати не покладаючи рук, мати за своєю спиною вірних людей, які завжди тебе підтримають, є запорукою успіху будь-якого підприємця.

Олексій Гавриш: «Ринок має бути наповнений

і продавцями, і покупцями»

Думки про те, що ринки невдовзі зникнуть як об’єкти торгівлі, безпідставні. Бо їх не замінять ні супермаркети, ні бутіки, ні суперсучасні магазини. У кожного з перелічених свій контингент споживачів. А от від походу на ринок практично ніхто не відмовиться. І справа не лише в “домашніх” продуктах. Сюди ходять і за покупками,і “себе показати”. Тут ведуть власні справі, диктують моду, торгуються в ціні, пліткують, заводять нові знайомства, підглядають бізнес - ідеї, обмінюються рецептами домашніх страв і дізнаються новини.

Просто ринок - це особлива територія і бізнесу, і соціального контакту.

Про ці прості і водночас складні речі ми поспілкувалися з виконуючим обов’язки директора ТОВ “НІЖИНСЬКИЙ КООПРИНОК” Олексієм Гавришем.

Його робоче місце для покупців - це територія, де вони можуть придбати необхідне, для торговців - це підприємство, яке надає послуги по здійсненню торгової діяльності. Олексій Гавриш не ніжинець і в місті нещодавно, та в роботі ринку не новачок. І тому навіть цікавіше почути його думки про ніжинський торговельний бізнес.

“У Ніжині значна кількість підприємців працює на ринках. І багато хто з них працює вже не один десяток років. Хтось більш успішний, хтось просто “втягнувся” в підприємницьку роботу. В переважній більшості, це люди, які в далеких і буремних 90-х разом з обвалом економіки втратили і своє робоче місце, і свою професію. Натомість, через власні помилки і успіхи, пройшовши навчання життям, вони змінили статус “безробітний” на новий - підприємець. Держава законодавчо оформила свої відносини з ними. Вони оформили своє життя у постійні клопоти і виклики. Так народжувався малий бізнес.

Я представляю підприємство, яке можна віднести до середнього бізнесу і по формату, і по капіталовкладеннях, і по прибутках. І для бізнесу, який представляю, головним є люди, які представляють отой, малий бізнес. І щоб успішно будувати свій бізнес, треба щодень мати спільну мову з більш ніж тисячею осіб. Бо головна цінність мого бізнесу - підприємці. Мало того, ми зацікавлені, щоб їхня справа була вдалою, щоб розвивалася. І щоб люди реалізовували себе. Ті, хто реалізував свій талант, своє вміння, досягають і результатів, і успіхів. Мені щиро хочеться, щоб саме таких було більше щодня.

Я сам не ніжинець і мені дуже цікаво знайомитися з містом і людьми. Зізнаюся, приступав я до цього з певним острахом. Але сьогодні можу з упевненістю сказати, що підприємці в Ніжині цікаві і наполегливі. Вміють захищати свої права і свій бізнес. Адекватні і логічні у пошуку рішень та зважені у вирішенні бізнес-питань. Це порядні і добрі люди.

Знаєте, ринок - як маленька держава, де населення різномаїте по соціальному рівню і рівню освіти, по релігійних поглядах і політичних прихильностях. І от тут головне - знайти точки дотику і порозумітися з усіма. Стати одним цілим, щоб досягти результатів. Для мене всі, хто працює на ринку, один великий колектив. Але я не можу назвати людей, які торгують на ринку своїми підлеглими. Вони для мене партнери по бізнесу. І головне у нашій роботі - результативний діалог. На це націлений сам і спонукаю до цього і обслуговуючий персонал, і всю адміністрацію ринку. Для побудови діалогу потрібне і вміння, і що головне - бажання. Останнім часом багато і різного відбулося на ринку. Багато прозвучало взаємних образ і обвинувачень. Але є бажання чути один одного, саме чути, а не просто слухати. Ми почали більш тісніше працювати з громадською організацією підприємців, яка створена на ринку. Ми кожен зі свого боку зрозуміли: нам потрібне тісніше спілкування, потрібен обмін думками. От нещодавно у нас відбулася зустріч з підприємцями, і ми прийшли до єдиного бачення - створення своєрідного інституту уповноважених.Тобто від кожної дільниці ринку буде уповноважений колективом підприємців представник, їхній неформальний лідер. Вони оберуть його самі. І цей уповноважений буде представляти їхні інтереси у спілкуванні з адміністрацією ринку. Уявіть, на ринку щодень працює більше тисячі людей. Звісно, у кожного свої проблеми і негаразди. Так от, ті, які в межах компетенції адміністрації ринку, обслуговуючого ринок персоналу - мають бути озвучені один раз, бо далі йде вирішення проблемних питань. Надання торгових місць, їх благоустрій і ремонтні роботи, дотримання санітарних вимог і правил торгівлі - це напрями спільної роботи уповноважених і працівників нашого підприємства. До слова. Своїх підлеглих, а це контролери, обслуговуючий персонал, працівники бухгалтерії, будівельники, я поставив до відома про принцип роботи. Скарга чи проблема з вуст підприємців може бути озвучена лише один раз. В межах компетентності має бути зроблено все для усунення проблеми чи вирішення питання. Мені інколи доводиться чути від працівників підприємства, як на мене, досить дивну фразу: “ми не можемо знайти спільну мову”. Я попередив: якщо не можете спілкуватися з нашими бізнес-партнерами, то сенс перебування вас у колективі буде розглянутий негайно. Проблеми підприємців, які можуть бути вирішені, але не вирішуються, не на користь і не в честь нашому підприємству. Тож чи є логіка “тримати такий курс” і далі? Як на мене - ні. Робота, якою ми займаємося, є доволі складною. Маємо справу з численними законодавчими нормами і вимогами, і що головне - з людьми, з різними по характеру людьми. Але, щоб успішно вести свій бізнес, треба знаходити спільну мову з усіма. Не повинно звучати фрази “не подобається - йди звідси” . Якщо щось не влаштовує - шукаємо варіанти узгодження обопільних інтересів. Сьогодні складно усім: і малому бізнесу, і середньому, і споживачам наших послуг. А значить втрачати і партнерів, і тих, задля кого ведемо свої бізнеси як мінімум нелогічно, як максимум - самогубство.

Багато говорено про ціни на торгові місця. Багато і всякого. Це можна розглядати як окрему тему розмови. А сьогодні скажу так. У нас на території ринку реалізовуються і продукти харчування, і промислові товари, і надаються різні дрібні послуги. Земельну ділянку, на якій розташовано ринок, ми орендуємо у громади міста і сплачуємо за це кошти до міського бюджету. Що стосується торгового місця на промислових рядах, то там іде оренда торгових контейнерів, ролетів та інших малих архітектурних форм. Тут оплата визначається на договірних засадах. Її формування залежить і від ринкового попиту, і від сум оплат за оренду землі. Під час спілкувалися з підприємцями ми обговорювали і це. Підприємці рахувати уміють. І коли я назвав суму за оренду земельної ділянки, яку ми платимо (1 млн. 156 тис. грн. за рік), то багато питань відпало. От сіли, порахували і знайшли з підприємцями порозуміння. Сьогодні сотні підприємців укладають договори на оренду торгових місць.

Що стосується продуктового сектору ринку, і тих, хто реалізує власноруч вирощену сільгосппродукцію, то тут ціна торгового місця регулюється державними структурами. Ціна має граничні розміри і затверджена у нас Чернігівською обласною державною адміністрацією. Сьогодні ця сума, можна сказати, досить гуманна - 4 грн. торгове місце. Це обраховано відповідно до нормативних документів. Факт оплати фіксується касовим чеком, з якого наше підприємство сплачує належні податки. З кожного. Не хочу вірити, що комусь таких чеків не дають. Та якщо хтось має такі факти - повідомляйте. Ви не повинні віддавати свої кошти до “невідомої кишені”. Це порушення, і йому не місце на нашому ринку. Отримуючи плату за надане торгове місце, ми не втручаємось у формування цін на товари і на кількість того ж таки товару. Це право продавця. Згоден, сьогодні ще не досить комфортно на території продуктового ринку, але це тимчасові незручності, пов’язані з реконструкцією.

Знаєте, поспілкувавшись з ніжинськими підприємцями, я приємно констатую для себе високий рівень їх свідомості і як громадян, і як підприємців. І скажу відверто: я високо ціную відносини, які у нас складаються з ними. Я щиро радію знайденій спільній мові, прагненню співпраці. Дякую їм за це.

Єдине, чого мені сьогодні шкода, то це ситуативна поява на ринку людей, які “висмикують”проблемні питання суто економічного чи навіть побутового спрямування і пов’язують їм політичні прапори. Політизованість ніжинського ринку - це певною мірою його своєрідна особливість.

Такими пристрастями нещодавно було огорнуте питання стихійної торгівлі по вул. Московська. Мусуючи політичні теми, чомусь геть забули, що те, що робилося на вулиці, було не просто поза законом, воно було ще й поза здоровим глуздом. Стихійна торгівля не розвиває здорову конкуренцію, яка базується на якості, ціні, асортименту. Стихійна торгівля сприяє свідомому, підкреслю це, свідомому нараженню на небезпеку своїх же друзів, рідних, знайомих. І в першу чергу, як людина, я вдячний і громадській організації підприємців ринку, і владі міста, і правоохоронним структурам, які всі разом поклали край такому загрозливому безладу. Це показник свідомості людей, показник їхньої відповідальності за свої дії, за свій бізнес, за свою позицію, і найголовніше - за своє місто.Звісно, не кривитиму душею, я дякую за це і як представник бізнесу. Бо підприємці, які торгують на ринку, позбулися нездорової і незаконної конкуренції під його стінами. Поповнилися і ряди торгуючих на самому ринку. Так, нас це теж радує.

Ще раз прошу вибачення за сьогоднішні певні незручності для тих, хто прийшов вперше чи повернувся на ринок. Невдовзі все устаткується.

Ми поставили собі за мету - поліпшення якості послуг і для тих, хто реалізовує товар, і для тих, хто його купує. І ці сторони процесу тісно пов’язані між собою. Не буде якісних, сучасних умов, ніхто не піде на ринок: ні підприємці, ні покупці.

Цього року ми інвестуємо 5 млн. грн. Ці кошти йдуть на зведення нового м’ясного павільйону на ринку. До кінця року ми його запустимо. Це буде найсучасніший м’ясний павільйон у Чернігівській області з усією належною організацією і умовами прийому м’ясної продукції, визначенням її якості, проведенням санітарно-ветеринарного контролю, зберіганням і реалізацією. Буде належне освітлення і кондиціювання, будуть належні побутові умови і для продавців. В кінцевому результаті - все це повага до покупця. Сьогодні реалізація м’ясної продукції йде у пристосованому приміщенні. І я дуже вдячний за розуміння і терпіння усім: і хто продає, і хто купує там. Новий павільйон розрахований так, що місця вистачить усім: і заготівельникам, і тим, хто вирішить продати м’ясо зі свого домашнього кабанчика чи корівки. Ціна торгового місця у павільйоні не зміниться. Я не бачу підстав для її зростання, хіба що нас усіх накриють інфляційні процеси в країні. Дай Боже, такого не буде.

Ми зацікавлені в тому, щоб люди йшли саме до нас на ринок і торгувати, і купувати. Ринок має бути наповнений і продавцями, і покупцями. Скажу чесно, нам ще багато над чим треба попрацювати. Зокрема це стосується зонування продуктового сектору ринку. Плануємо зробити сучасні та зручні торгові місця і для такої категорії торговців, яку в народі називають “бабусі і дідусі”. Тобто для тих, хто час від часу, за потреби, продає городину чи м’ясо-молочну продукцію з власного господарства. В основному це сільські жителі. Хоча доведеться вирішувати одну суттєву проблему - нерегулярність такої торгівлі, а значить і невизначеність у необхідній кількості таких торгових місць, а ще і нестабільність самого асортименту. Сьогодні картопля та сир, а завтра домашні курка, яйця та квіти. А до кожного виду товару є і свої вимоги по реалізації. То бабці що, клонуватися, аби продавати на різних місцях? Проблема... Та ми обмізкуємо і тут рішення.

Ми не просто прагнемо “набудувати” купу торгових місць, зайнявши всі вільні площі. Ми думаємо і про сам благоустрій території. Вже завезли тротуарну плитку для облаштування територій. Будемо вкладати так, щоб було водовідведення дощових і талих вод. Ми запланували багато роботи. І це робиться зараз і тут. Це інвестиції, які ніхто і нікуди не забере. Вони в Ніжині і для Ніжина.

А взагалі, перспективу ринку я бачу, як торгове місто в місті. Розташування території ринку в центральній частині міста підказує нам робити його більш відкритим. Для цього і будуємо додаткові входи в ринок. Щоб, навіть прогулюючись містом, вам закортіло зайти на ринок. Для цього плануємо і вивчаємо можливості подовження режиму роботи ринку. Зараз працюємо і над проектом по благоустрою території. Налагодимо гарне освітлення. Плануємо і стоянку для авто. Там, де сьогодні будуємо новий вхід на ринок з боку вул. Московська, плануємо і прохід, і павільйон з урахуванням архітектурних особливостей сусідніх будівель. Розробляємо проект, отримали містобудівні умови. За допомогу і оперативність хочу подякувати фахівцям міста. Споруда буде відповідати всьому архітектурному ансамблю цієї частини вулиці.

Конкуренції колег ми не відчуваємо. Але налагодити добросусідські взаємини будемо намагатися. Маємо напрацювати певну взаємовигідну форму співіснування. Щоб не було різкого контрасту. Так сусідство з комунальним ринком наштовхує на вирішення певних питань. До прикладу. Не може біля м’ясного павільйону “ароматизувати”сусідська вбиральня. Треба організація її належного утримання.

На 2017 теж є плани. Завершуємо все розпочате будівництво. Хоча і тут є особливість. Якщо будуємо, то плануємо це разом з підприємцями. Звісно, можна просто будувати. Та постає питання: для кого і для чого? Нове має бути підприємцям, в першу чергу, по фінансових силах. Набудувати, щоб стояло “правцем” , бо немає змоги здати його в оренду - значить втратити здоровий глузд. Розвиток і економічний розрахунок повинні йти в одній “упряжі”.

Засновники нашого підприємства ставлять перед нами завдання: комплексний підхід до надання послуг підприємцям і всі разом - надання якісних послуг покупцю.

Ми добросовісні платники податків. За рік ця сума сягає 2,5 млн. грн., з яких 1,5 млн. грн. надходить до міського бюджету. У штаті підприємства 27 чоловік - це робочі місця. Ми вкладаємо значні кошти в облаштування ринку, в благоустрій. І все це, повторюсь, залишається в місті і для міста. Давайте не будемо ходити на ринок за політикою. Життя не у виборах, воно якраз поза ними. Давайте ходити сюди за приємними і корисними покупками.

І наостанок зауважу. Ми традиційні і ми сучасні. Ми рухаємось вперед. Вперед до якісних послуг, якісних умов, якісного товару, якісного бізнесу”.

Сергій КОТ: «Головне - бачити мету і впевнено до неї йти»

Цього року виповнюється двадцять років, як Сергій Кот в приватному бізнесі. Вироби ТОВ «Ніжинський хлібобулочний комбінат» давно знайшли свого споживача не лише в Ніжині, а й в прилеглих населених пунктах району. Вирізняються якістю і доступною ціною. На ринку, де є фірмова точка підприємства, завжди черга, а це показник для підприємця, для всього колективу.

Розпочинав свій бізнес Сергій Кот у далекі дев’яності. Нелегкий час для створення власної справи, адже недосконале законодавство не давало можливості швидко і успішно створити власну справу і працювати. Але в той час на старті власного бізнесу були всі рівні. Донині втрималися лише найсильніші. Закінчивши Український державний університет харчових технологій, Сергій Васильович декілька років працював у харчовій промисловості, проте, зрозумів, що необхідно створювати власну справу. Ще молодий горів ідеями власного бізнесу. Знання, здобуті в університеті, знадобилися. Тож обрав справу за фахом - те, що було до душі. З розвитком допомогли партнери, друзі. Спочатку невелика пекарня на консервному комбінаті і десять працюючих, потім обладнав пекарню біля торгового центру «Україна». Справи йшли. Бізнес розширювався, з’явилися нові робочі місця, новий асортимент, оновлювалося обладнання. З 2007 року приватний підприємець створив товариство. Нині ТОВ «Ніжинський хлібобулочний комбінат» має власні приміщення, офіс по вулиці Носівський шлях, налагоджену мережу торгівлі, власні фірмові торгові точки.

- Мені приємно, що поряд зі мною працюють мої однодумці, фахівці, які разом зі мною бачать перспективу розвитку, - зізнається Сергій Кот. - І хоча розвиваємося не так, як хотілося б, а на це є багато причин, за двадцять років зробили певні висновки. Є досягнення, працюємо над власними помилками. Головне - бажання працювати і розвиватися.

Продукція хлібокомбінату неодноразово представлялася на обласному конкурсі «Кращий товар року», який раніше проводило підприємство «Чернігівстандартметрологія». Дипломи переможця, кубки й нині на почесному місці в офісі як стимул до роботи працівників підприємства.

Працювати в сучасному бізнесі нелегко, зазначає Сергій Васильович. Причин багато. Серед них і нерівні умови доступу до ресурсів як сировинних, так і адміністративних, які мають значний вплив на ринок не лише реалізації, а й закупок. Тож доводиться, в першу чергу, працювати на якість продукції. Нещодавно ввели в дію закупівлі через систему ПРОЗОРО, яка дає можливість брати участь у торгах, тендерах, пропонувати свою ціну, «засвітитись» невеликим підприємствам. Раніше про це ми навіть не чули або нас не допускали. На краще змінилися закони в оподаткуванні. Але державна система переважно працює на монополістів. Невеликим підприємствам з нею боротися дуже важко.

Вже сьогодні реформи євроінтеграції примушують працювати з більшою відповідальністю, на повну потужність, особливу увагу приділяти якості продукції, організації виробництва.

ТОВ «Ніжинський хлібобулочний комбінат» випускає більше сорока різновидів хлібобулочної продукції, сухарі. На підприємстві працюють більше півсотні працівників, які забезпечені належними умовами праці, соціальним пакетом.

Серед своєї продукції пишаються хлібом на хмелю, який хоч і затратний, зате дуже корисний і має лікувально-профілактичні властивості. Хліб бездріжджовий. Серед новинок - «Хліб апетитний», «Хліб цільнозерновий».

- Наш колектив постійно працює над поповненням асортименту, є багато ідей, - говорить Сергій Кот.

Нині на підприємстві триває процес реконструкції. І хоча вона поки що призупинилася, керівник впевнений, що це все тимчасово, головне - бачити мету і впевнено до неї йти.

Юрій ХОМЕНКО: «Головне в бізнесі не боятись ризикувати»

Кожна мрія має право на життя. Хтось втілює її з обережністю, а хтось не боїться ризикувати. Коли людина поєднує приємне з корисним, народжується щось неймовірне, щось, що змушує йти далі наперекір негараздам та думкам інших. Створивши подібне, мрія стає реальністю. Тож не бійтеся мріяти!

Недаремно перші слова нашої статті мають подібний зміст. Герой нашої статті є теж мрійником, але нотки цієї замріяності тісно переплетені з реальністю. Він не боїться втілювати незвичайні ідеї в життя, він знає всьому ціну, знає, що кожна справа потребує великої уваги та зацікавленості в ній. В юності він цікавився рок-музикою та вже тоді мріяв про свій заклад, де люди будуть відпочивати та ловити моменти кайфу, забувати про свої справи та віддаватись відпочинку на повну.

І з часом йому це вдалося. Він відкрив відомий в Ніжині «Gangster Pub». Це і стало початком вдалої кар’єри. Дійсно, це, мабуть, один із найоригінальніших закладів нашого міста. Молодь зацікавлена в тому, щоб відпочивати в цьому місці, отже, ідея з його створенням була вдалою. Ось як він пояснив саму назву та стиль закладу: «Хотілось створити паб у стилі 30-х рр. Ні в якому разі ми не були націлені на акцент бандитизму, просто хотілось створити цікавий заклад, в який буде хотітися йти».

На цьому приватний підприємець Юрій Хоменко не зупинився. Всю свою креативність і патріотизм він направив на створення ще однієї зони відпочинку, назва якої «Боївка». В ній поєднано національність, патріотизм і любов до своєї країни. Підприємець хотів втілити в місце поняття- культурний осередок. Сама ідея з назвою і загалом зі створенням виникла, коли Юрій відвідав Львів і побачив цікаве місце відпочинку «Краївка».За словами самого підприємця, його заклад став цікавішим і за дизайном, і за іншими критеріями. Але загалом, обговоривши теперішнє відношення до цих місць, можна зробити висновок, що культурності нашій молоді не вистачає. За словами власника, в його заклади приходять, аби просто поїсти та випити, але культурою тут, як кажуть, і не пахне. Все залежить від нашого народу.

Наш підприємець не зупинився і на цьому. Його новим проектом є кінотеатр. Воно і не дивно, адже головним хобі Юрія є кінематограф і режисура. Ідея, як на мене, дуже вдала.

За словами Юрія Хоменка, сім’я надає йому велику моральну підтримку. Щодо планування часу, то нашому герою вистачає його і на домочадців, і на роботу. Сама справа приносить йому не тільки прибуток, але й моральне задоволення. Спитавши у нього, що є запорукою успіху будь-якого підприємця, він відповів: «Потрібно не боятись ризикувати, не шкодувати фінансів та головне - вірити у свої сили».

Тож вірте, йдіть до своєї мети, цінуйте кожний шанс долі - і успіх гарантований!