Останні новини
23°C
×
Заслужений працівник сільського господарства України Гой Володимир Ілліч розповість нам багато цікавого про частинку історії сучасного Ніжина, адже саме він керував тривалим процесом облаштування бульвару і не тільки.
Бульвар на вулиці Шевченка – популярна пішохідна зона завдовжки майже 2 км, острівець зелені і прохолоди у спекотний період, місце неквапливих прогулянок і відпочинку. Неймовірно красивим він стає у вечірній час, коли вогні ліхтарів надають йому особливої чарівності.
Але ще кілька десятків років тому це була необлаштована довга смуга землі, на якій росли старі величезні осокори. Багато ніжинців доклали зусиль до того, щоб зробити з неї окрасу міста.
Знайомтесь, #Обличчя_громади_Ніжина – заслужений працівник сільського господарства України Гой Володимир Ілліч.
Народився Володимир Ілліч 1944 року у с. Даніно. Після закінчення середньої школи у 1961 році вступив до Київського політехнічного інституту, обрав спеціальність інженера-електрика.
Але життя внесло свої корективи. Мене з братом ростила лише мама, жили бідно. Саме в цей час ми розпочали будівництво будинку, і постав вибір – будувати або навчатися… Я для себе уже все вирішив і на позичені у дідуся гроші поїхав до Києва забирати документи. В інституті мені відмовили і порадили приїжджати на навчання, хоча пізніше мене все-таки відрахували через відсутність на заняттях.
Щоб допомогти мамі, я пішов працювати у колгосп. Спочатку був вагарем, далі – бригадиром. Згодом вступив на заочну форму навчання до Української сільськогосподарської академії (1964–1969 рр.), після закінчення отримав спеціальність «учений – агроном – економіст».
Допрацювався до того, що у 1969 році на загальних зборах села мене обрали головою колгоспу. На той час мені було 25 років, і я став наймолодшим головою колгоспу у Чернігівській області. Це був складний період роботи: господарство було занедбане, давався взнаки брак досвіду.
1970 року хлопця призвали до армії. На той час він був одружений, мав доньку. Після демобілізації повернувся на попередню посаду. Працюючи головою колгоспу, Володимир Ілліч розпочав будівництво власної оселі в Ніжині, адже переїзд до міста він планував давно.
У 1975 році ми з дружиною і дітьми (у нас народився ще й син) переїхали до Ніжина, і відразу ж постало питання пошуку роботи. У комунальному відділі міськвиконкому мені повідомили, що на комбінаті благоустрою є вакансія керівника зеленгоспу, але питання працевлаштування на цю посаду вирішує голова міськвиконкому. Я прийшов на прийом до Віталія Кириловича Колесникова. Під час бесіди він сказав, що ставить переді мною завдання облаштувати бульвар, і якщо я його виконаю, то «пропише» мене у Ніжині назавжди (сміється).
Питання благоустрою центральної частини міста на той час було дуже актуальним. Уздовж бульвару росли осокори, і щоліта лунали скарги та нарікання на пух з цих дерев. Ніжинці постійно зверталися до влади міста і просили вирішити цю наболілу проблему.
Проаналізувавши величезний обсяг і масштаб робіт, які потрібно було виконати, я запропонував план дій. На першому етапі потрібно спиляти і вивезти всі осокори від площі до вул. Об’їжджої. Наступний крок – викорчувати й вивезти пні, які залишилися після дерев. Після цього бульдозери і грейдери мають розрівняти цю ділянку, щоб зробити придатною для посадки нових дерев. Якщо місто проведе цю підготовчу роботу, працівники зеленгоспу посадять нові дерева. Голова погодився з моєю пропозицією і запропонував почати роботу на новій посаді.
Варто зазначити, що на той час пішохідної стежки по бульвару не було. Між двома смугами заасфальтованої проїжджої частини по вул. Шевченка знаходилася суцільна земляна ділянка, на якій і росли дерева. Це було не дуже облаштоване й доглянуте місце у середмісті Ніжина.
У кінці 1975 року розпочався перший етап робіт. Було залучено багато техніки та людей, і до кінця 1977 року бульвар перетворився на очищену ділянку землі. Наступний етап озеленення проводив очолюваний мною зеленгосп.
Питання з посадковим матеріалом ми уже вирішили. У питомнику на території зеленгоспу (він розташовувався у межах вул. Воздвиженська) за кілька років до того було посаджено півтора гектара саджанців листових дерев (каштани, липи, в’язи тощо), і вони вже були придатними для пересадки.
Сім працівниць зеленгоспу, конюх і я – саме такий колектив на початку 1978 року розпочав роботу з озеленення.
Уздовж бульвару був натягнений шнур для контролю посадки. Я розмірював відстань між деревами, жінки готували ями. В цей час у питомнику працівники викопували потрібну кількість саджанців і підводою привозили їх до нас. Одночасно я організував підвоз бочок із водою. На місці ми замішували ґрунтову суміш, умочували в неї коріння саджанців і ставили їх у лунки, прикидали землею і поливали. Це була важка фізична робота, адже у той час ці процеси ще не були механізовані. Руки наших працівників перекопали багато тонн землі і вилили багато кубометрів води. Безперервний конвеєр посадкових ям, саджанців та бочок із водою тривав тиждень, за цей час було висаджено близько 300 саджанців.
Протягом 1978 і 1979 років ми робили колективний огляд молодих дерев, ті, які не прижилися, замінювали.
Важливим етапом роботи у цей період став догляд за великою територією бульвару. Працівниці комбінату виполювали зілля навколо дерев, а решта ділянки заростала бур’янами, на неї сил і часу не вистачало.
Допоміг вирішити це питання працівник міськкому Луньов Григорій Матвійович, який організував зустріч із ректором педінституту Федором Степановичем Арватом. Ми домовилися, що студенти природничого факультету під час виробничої практики допомагатимуть доглядати за бульваром, для цього ми навіть закупили 50 сапок. Також уклали угоду з керівництвом ПТУ № 35, де навчалася група овочівників. У підсумку студенти цих навчальних закладів під час проходження виробничої практики допомагали нашим працівникам.
Ставало чистіше, але ненадовго. У протистоянні з бур’яном ми, на жаль, програвали. Я не міг цього допустити, обмірковував нові шляхи для перемоги над ним і знайшов ще одне досить нестандартне рішення. Як ви знаєте, у той час за деякі дрібні правопорушення винним присуджували 15 діб виправних робіт. Ми звернулися до керівника ніжинської міліції і запропонували як варіант їх «виправлення» роботу на бульварі. Нашу ідею підтримали, порушники стали викошувати бур’ян. Як бачите, долучалися всі…
Невдовзі розпочалася системна робота з благоустрою бульвару: асфальтування доріжок для пішоходів, висаджування квітів на клумбах і систематичний догляд за ними, механізований полив саджанців і клумб, обрізка дерев тощо.
Так 45 років назад з’явилося нове улюблене для багатьох ніжинців місце прогулянок. Щоразу, йдучи бульваром, милуюся ним і згадую, скільки людей причетні до цієї краси та яку важку роботу виконували руки наших жінок-трудівниць.
Дуже радий, що міська влада значні зусилля спрямовує на його благоустрій. Знаю, що це справа не одного року, і мені до вподоби результати цього етапу робіт: бульвар має сучасний вигляд, облаштовано комфортні місця для відпочинку, оновлено пішохідні доріжки. Наше місто і його мешканці заслуговують на таку красу довкола себе.
Незабаром мене призначили керівником Ніжинської сортодільниці, яка 1991 року була реформована у Ніжинську державну сортодослідну станцію. Це підприємство працює з 1937 року і розташоване на околиці Ніжина на вул. Шепелівській, 75 (колишня Комунарів).
Ніжинська сортодослідна станція стала професійним майданчиком для випробовування селекційних новинок різних культур. Для внесення до Державного реєстру кожен сорт мав пройти довгий шлях перевірки. Українські й зарубіжні селекціонери, які мали бажання районувати свої сорти, для отримання дозволу на проведення випробувань зверталися до Державної комісії у Києві.
Після отримання дозволу насіння досліджуваних сортів розподілялося по сортодослідних станціях у різних регіонах України від Півночі до Півдня, і розпочиналася їх перевірка, яка тривала три роки. Тому робота селекціонерів залежала від нашої відповідальності й компетентності.
На ділянці ми висаджували нові сорти (одночасно 10-16 кожної культури), а паралельно – стандартний перевірений сорт для порівняння. На початку кожного ряду ставили табличку з усіма даними. У штаті мали трьох агрономів, за кожним були закріплені певні культури. І розпочинався трирічний шлях випробувань кожного нового сорту. Агрономи вели журнали обліку, в які записували інформацію щодо розвитку нових культур: коли посіяли насіння, через який термін з’явилися сходи, час формування кожного листка, активність зростання. стійкість до хвороб, період цвітіння і плодоношення, урожайність… Уся ця інформація узагальнювалася, і у підсумку ми надавали висновок про районування. Звичайно ж, не всі нові сорти отримували позитивні висновки.
Наступний етап перевірки – їх смак у консервації. Ми консервували кожен новий сорт огірків, помідорів, перцю і т. д. До нас приїжджала дегустаційна комісія, яка перевіряла смакові якості маринованих і квашених овочів. Головною для нас була неупередженість оцінок. Комісії ми надавали консервацію в банках лише під номерами без зазначення назв сортів, після дегустації у висновках також зазначалися лише номери.
Останній етап перевірки – лежкість і тривалість зберігання цих сортів. На станції був облаштований підвал на 100 т, де ми зберігали вирощену продукцію. Тож у нас була можливість також паралельно спостерігати і за цим показником нових сортів. Зазначу, що ми вирощували весь можливий спектр овочів без використання мінеральних добрив, тому нашу продукцію закуповували місцеві школи і садочки.
Огірки – візитка Ніжина. Понад 350 років йде світом заслужена слава про наші огірочки. На жаль, майже 40 років тому через зараження інфекцією сорт «Ніжинський» стали вважати втраченим. І лише нещодавно фахівці дослідницької станції «Маяк» із села Крути змогли його відродити.
Огірки, які ростуть у нашій місцевості, відрізняються вищими смаковими якостями порівняно з вирощеними в інших регіонах, і це науково доведений факт. Причина їх надзвичайної хрумкості й особливого смаку – наявність срібла у наших ґрунтах.
Огірок «Ніжинський» був відомий у всьому світі – жителі понад 70 країн хрумкотіли нашими корнішонами. Переломним став 1985 рік, коли борошниста роса знищила більшу частину урожаю, відповідно насіння теж було заражене, тому посаджені рослини знову ж таки хворіли. Після зникнення сорту навіть відомий бренд нашого консервного заводу «Ніжинські огірки» було перейменовано на «Огірки по-ніжинськи». Сподіваюсь, що зусилля науковців Крутівської дослідної станції найближчим часом повернуть Україні і світу це смачне диво.
Ми раді, що Володимир Ілліч поділився з нами спогадами про цікаві й маловідомі сторінки історії нашого міста, і дякуємо йому за самовіддану професійну діяльність на всіх доручених ділянках роботи у Ніжині.
У публікації використано фотографії зі сторінки Сергій Бакута
22.12.2023