ВАНДАЛІЗМ – ПОМСТА ВЛАДІ ЧИ ЗЛОЧИН ГРОМАДІ?

Здавалося б, нема про що говорити. Там дитячі пустощі – вирвані квіти, там – підліткові кризи – спалені кнопки у ліфті, в когось вечір не задався – покривджена лавка, а в когось якраз вдався – обмальована стіна. І якщо сміття під ногами ще можна списати на брак культурного виховання, а викрадені каналізаційні люки - на бажання заробити гроші, то хоч якось зрозуміти прагнення виривати «з корінням» і перевертати урни чи ламати молоді дерева та знищувати вщент щойно збудовані зупинки ну аж ніяк не виходить.

Сьогодні популярно запозичувати закордонний досвід. Пропонуємо звернутися до минулого міста Нью-Йорк.

У 1980-х роках Нью-Йорк був пекельним пеклом. Там скоювалося більше 1 500 тяжких злочинів щодня. 6-7 вбивств в добу. Вночі по вулицях ходити було небезпечно, а в метро ризиковано їздити навіть вдень. Грабіжники і жебраки в підземці були звичайною справою. Брудні і сирі платформи ледве освітлювалися. У вагонах було холодно, під ногами валялося сміття, стіни і стеля суцільно покриті граффіті.

Ось що розповідали про нью-йоркську підземку:

«Вистоявши нескінченну чергу за жетоном, я спробував опустити його в турнікет, але виявив, що монетоприймач зіпсований. Поряд стояв якийсь бродяга: поламавши турнікет, тепер він вимагав, щоб пасажири віддавали жетони особисто йому. Один з його «дружків» нахилився до монетоприймача і витягував зубами застряглі жетони, покриваючи все слиною. Пасажири були занадто злякані, щоб сперечатися з цими хлопцями: «На, бери цей жетон, яка мені різниця»! Більшість людей минули турнікети безкоштовно».

Місто було в лещатах найлютішої епідемії злочинності у своїй історії.

Але потім сталося нез'ясовне. Досягнувши піку до 1990-го року, злочинність різко пішла на спад. За найближчі роки кількість вбивств знизилася на 2/3, а число тяжких злочинів - наполовину. До кінця десятиліття в метро здійснювалося вже на 75% менше злочинів, ніж на початку. З якоїсь причини десятки тисяч психів і гопників перестали порушувати закон.

Що сталося? Хто натиснув чарівний стоп-кран і що це за кран?

Його назва – «Теорія розбитих вікон». Канадський соціолог Малкольм Гладуелл в книзі «Переломний момент» розповідає:

«Розбиті вікна» - це дітище криміналістів Уілсона і Келлінга. Вони стверджували, що злочинність - це неминучий результат відсутності порядку. Якщо вікно розбите, то ті, що проходять повз, вирішують, що усім наплювати і ніхто ні за що не відповідає. Незабаром будуть розбиті і інші вікна, і почуття безкарності пошириться на всю вулицю, посилаючи сигнал усій окрузі. Сигнал, що закликає до серйозніших злочинів».

Вчений Гладуелл займається соціальними епідеміями. Він вважає, що людина порушує закон не лише (і навіть не стільки) через погану спадковість або неправильне виховання. Величезне значення має те, що людина бачить навкруги.

Але повернемося в Нью-Йорк, в епоху дикої злочинності. В середині 1980-х в нью-йоркському метрополітені змінилося керівництво. Новий директор Девід Ганн почав роботу з боротьби проти граффіті. Не можна сказати, що вся міська громадськість зраділа ідеї. «Хлопець, займися серйозними питаннями - технічними проблемами, пожежною безпекою, злочинністю. Не витрачай наші гроші на нісенітницю»! Але Ганн був наполегливий:

«Граффіті - це символ краху системи. Якщо починати процес перебудови організації, то першою повинна стати перемога над граффіті. Не вигравши цієї битви, ніякі реформи не відбудуться. Ми готові впровадити нові потяги вартістю в 10 млн доларів кожен, але якщо ми не захистимо їх від вандалізму - відомо, що вийде. Вони протримаються один день, а потім їх знівечать».

І Ганн дав команду очищати вагони. Маршрут за маршрутом. Склад за складом. Кожен вагон, кожен божий день.

У кінці маршрутів встановили мийні пункти. Якщо вагон приходив з граффіті на стінах, малюнки змивалися під час розвороту, інакше вагон взагалі виводили з експлуатації. Брудні вагони, з яких ще не змили граффіті, ні в якому разі не змішувалися з чистими.

«У нас було депо в Гарлемі, де вагони стояли вночі, - розповідав він. - В першу ж ніч явилися тінейджери і заляпали стіни вагонів білою фарбою. Наступної ночі, коли фарба висохла, вони прийшли і обвели контури, а через добу усе це розфарбовували. Тобто вони працювали 3 ночі. Ми чекали, коли вони закінчать свою «роботу». Потім ми узяли валики і усе зафарбували. Це був наш месседж для них: «Хочете витратити 3 ночі на те то, щоб знівечити поїзд? Давайте. Але це ніхто не побачить!»

У 1990-му році на посаду начальника транспортної поліції був призначений Уільям Браттон. Замість того, щоб зайнятися серйозною справою - тяжкими злочинами, він впритул взявся за безбілетників. Чому?

Новий начальник поліції вірив - як і проблема граффіті, величезне число «зайців» могло бути сигналом, показником відсутності порядку. І це заохочувало скоювання тяжчих злочинів. У той час 170 тисяч пасажирів пробиралися в метро безкоштовно. Підлітки просто перестрибували через турнікети або проривалися силою. І якщо 2 або 3 людини обманювали систему, оточення (які в інших обставинах не стали б порушувати закон) приєднувалося до них. Вони вирішували, що, якщо хтось не платить, вони теж не будуть. Проблема росла як снігова куля.

Що зробив Браттон? Він виставив біля турнікетів по 10 переодягнутих поліцейських. Вони вихоплювали «зайців» по одному, надівали на них наручники і вибудовували в ланцюжок на платформі. Після знімали відбитки пальців і пробивали по базі даних. У багатьох при собі виявлялася зброя. У інших виявилися проблеми із законом.

У 1994 році мером Нью-Йорка обраний Рудольф Джуліані. Він забрав Браттона з транспортного управління і призначив шефом поліції міста. Поліція зайняла принципово жорстку позицію по відношенню до дрібних правопорушників. Заарештовували кожного, хто пиячив і буянив в громадських місцях. Хто кидав порожні пляшки. Розмальовував стіни. Стрибав через турнікети, канючив гроші у водіїв за протирання скла.

Рівень міської злочинності став різко падати - так само швидко, як в підземці. Начальник поліції Браттон і мер Джуліані пояснюють: «Дрібні і незначні, на перший погляд, проступки служили сигналом для здійснення тяжких злочинів». Ланцюгова реакція була зупинена. Наскрізь кримінальний Нью-Йорк до кінця 1990-х років став найбезпечнішим мегаполісом Америки.Чарівний стоп-кран спрацював.

Ніжин – не Нью-Йорк, та люди і там і там живуть за одними й тими ж законами психології і звичок.

Звідки виникла у нас ця ідея – кинути сміття і бути до коріння волосся впевненим, що зробив правильно: «аж є комунальні служби!». Або вирвати квіти чи молоді посаджені дерева, та зі спокійною душею посадити в себе на ганку: «це ж із Моїх податків придбано!».

На жаль, досить часто вандали залишаються практично безкарними. У Кримінальному кодексі України бракує спеціальної норми, що передбачає відповідальність за вандалізм. Вандалізм найчастіше кваліфікують як дрібне хуліганство (ст.296 ККУ), пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178); незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179); умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194); пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277); наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого (ст. 297); наруга над державними символами (ст. 338).

Згідно з чинним законодавством, щодо дітей до 16 років відповідальність за адміністративні правопорушення несуть батьки. Адміністративна відповідальність для підлітків настає із 16 років, при чому до них застосовуються переважно санкції виховного характеру: попередження, виховні бесіди. Повна відповідальність настає з 18 років.

Та не треба забувати і про великі моральні збитки. Розбите скло, грубі написи, сміття сприймаються як симптом соціальної деградації, викликають роздратування, пригнічення настрою, депресію.

І навіть якщо штат комунальних служб збільшити в два рази, інспекцію з благоустрою в п’ять разів – нічого не зміниться. Любов до Ніжина починається з кожного з нас, а невиліковна схильність якоїсь людини до руйнування є лише прикрою перешкодою на шляху до розвитку нашого міста.

Відділ інформаційно-аналітичної роботи

та комунікацій з громадськістю

виконавчого комітету Ніжинської міської ради