Гавриш Володимира, учениця 10 класу Ніжинського ліцею при НДУ ім. М. Гоголя - дівчина, яка гідно представляє молодь Ніжина на різноманітних конкурсах і олімпіадах

Наша сьогоднішня гостя – переможниця ХХІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика (2022, 2023 рік), вона виборола диплом І ступеня на ІV (заключному) етапі Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури серед учнів 8–11 класів (2024 рік), крім того, є багаторазовою переможницею обласних та фінальних етапів Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка.

Пропонуємо вам розмову з дівчиною, яка гідно представляє молодь Ніжина на різноманітних конкурсах і олімпіадах, любить навчатися і цікавиться психологією. Гостя рубрики #Обличчя_громади_Ніжина – ГАВРИШ Володимира, учениця 10 класу Ніжинського ліцею при НДУ ім. М. Гоголя.

Перемоги такого рівня свідчать про надзвичайно високий рівень знань, зокрема й з української мови та літератури. Що стало поштовхом до поглибленого вивчення рідної мови?

Вважаю своїм обов’язком знати рідну мову на високому рівні. Розумію, що я представник молодого покоління – майбутнього нашої країни, і саме у моїх руках розбудова України. Одним із важливих аспектів цього процесу є вільне володіння державною мовою і передача цих знань наступним поколінням. У мене є братик, і я можу своїм прикладом стимулювати його до вивчення рідної мови. Усвідомлюю, що шлях розвитку і збереження нашої мови довгий і дуже важкий, але наші предки змогли донести цей скарб до нас. Тому наше спільне завдання – гідно продовжити цю естафету.

Нашим читачам буде цікаво дізнатися, завдяки чому Ви досягли таких успіхів, хто допомагав і підтримував.

Мене збирають, як пазл, і батьки, і вчителі. Кожен із них закладає у мене щось своє, за це я їм вдячна. Дуже люблю свою школу №15, сказати про неї можу лише хороше. Моя перша вчителька Дусь Лариса Володимирівна побачила в мені мовний потенціал і почала його розвивати. Із третього класу вже можна брати участь у конкурсі імені Петра Яцика, з того часу я стала постійною його учасницею. Перший досвід участі – і я виборола друге місце у Ніжині.

У 4 класі я стала першою у місті і брала участь в обласному етапі. Із Ларисою Володимирівною додатково займалися після уроків, вона мене спрямовувала і давала багато потрібного матеріалу, допомагала й бібліотека, де я брала спеціальну літературу. Зазначу, що інтернетом я практично не користувалася. Також я самостійно готувалася вдома, допомагали батьки.

Хочу згадати добрим словом учителів української мови й літератури Олену Михайлівну Колесник і Ліну Петрівну Таранько. Завдяки їх педагогічному таланту, глибоким знанням і вірі в мене у 2022 і 2023 роках змогла стати переможницею ХХІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.

Зараз продовжую навчання в математичному класі ліцею, де поглиблено вивчаю математику й англійську мову. Ліцей – новий етап у моєму житті, і я рада, що у мене тут все склалося. Я дуже прив’язуюсь до людей, тому мені важко було йти зі школи, я звикла до вчителів та однокласників. Але через два тижні навчання в ліцеї, коли ми всі вже познайомилася, я спіймала себе на думці, ніби знаю цих людей усе життя. Чому? Ми вже десятикласники, досить дорослі люди, кожен із нас цікава особистість, у нас спільні інтереси, і це об’єднує.

У ліцеї поглиблювати знання з української мови мені допомагає Пасік Надія Михайлівна, з української літератури – Даньшина Тетяна Михайлівна. І цьогоріч я стала переможницею Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури серед учнів 8–11 класів.

Філологія і математика… Ще немає упевненості у виборі майбутньої професії?

Так, я ще не визначилася. Це дві фундаментальні галузі знань, які є основою освіти. І вони обидві мені подобаються. Питання знання рідної мови взагалі не обговорюється. Також я чудово розумію, що математичні знання дуже важливі й потрібні в житті, до того ж люблю цей предмет. Цікавлюся інформаційними технологіями й цьогоріч мала їхати на фінальний етап учнівської олімпіади з інформаційних технологій. Сталося так, що вона збіглася в часі з олімпіадою з української мови, але вони відбувалися в різних містах: інформаційні технології – в Ужгороді, українська мова та література – у Рівному. Зрозуміло, що я не могла фізично брати участь у них одночасно, і треба було обирати одну з них. Було прикро через цю ситуацію.

Чи не складно тримати такий високий темп навчання? Не набридає?

Нелегко. Не набридає, бо все йде із середини, це моє бажання. Основний чинник того, що я досягла такого рівня знань, – інтерес. Мені цікаво навчатися і дізнаватися нове. Але дуже втомлююся. Хочеться, щоб день тривав довше, це було б взагалі класно. І цей доданий час я б використала саме на відпочинок.

Що Вас як знавця української мови приваблює у ній найбільше?

Я про це ніколи не думала, але можу сказати, що мені подобаються прикметники, а саме назви кольорів. Це дуже красиві й мелодійні слова. Цікавлюся застарілою лексикою. І коли натрапляю на нові слова, намагаюся вживати їх у мовленні. Дуже подобається слово «блават» – волошка. А назви кольорів – це взагалі щось неймовірне: блаватний, смарагдовий, брунатний… Навіть вимова таких слів викликає естетичне задоволення. Взагалі для мене тони – це окрема історія, і захоплення психологією змінило ставлення до них. Не люблю використовувати звичайні їх назви. Наприклад, синій – це дуже просто, тому вживаю назви асоціативних кольорів: аквамариновий, морський. І завдяки тому, що назва кольору вже викликає певну асоціацію, він сприймається по-іншому, має більший емоційний вплив.

Чи шукаєте і виправляєте мовні помилки інших?

Я не люблю виправляти людей, адже розумію, що й сама часто припускаюся помилок в усному мовленні, коли потрібно швидко говорити, немає часу на обмірковування. Розумію, що мої зауваження можуть допомогти, але не прагну когось навчати й видаватися дуже розумною. Якщо ж до мене звертаються з таким проханням, я допоможу завжди.

Посилене навчання і участь у конкурсах – це великий стрес. Розкажіть, як Ви його долаєте.

Усі емоції я пропускаю через себе, і коли була меншою, хвилювалася аж занадто сильно. Подорослішавши, цю ситуацію почала сприймати по-іншому. І тепер, ідучи на конкурс чи олімпіаду, налаштовуюся отримати максимум задоволення від того, що буду робити. Я розумію, що втомлюся, але прагну до того, щоб задоволення від участі перевищило цю втому. У вільний час вивчаю психологічні практики і прагну розвиватися в цьому напрямі. Суттєву допомогу в такому питанні я отримала від практичної психологині ліцею Солдатенко Світлани Володимирівни. Вона розповіла про різноманітні психологічні цікавинки й техніки, які допомагають відволіктися і заспокоїтися. Я всі ці поради використовую на практиці, і вони мені дійсно допомагають у стресових ситуаціях. Інше джерело, яке дає сили, – спілкування з родиною і друзями.

Досвід перемог і поразок, який Ви отримали завдяки участі в різноманітних конкурсах і олімпіадах, надзвичайно важливий для подальшого життя. Який основний урок з цього Ви зробили для себе?

Я упевнена, що наша сила в єдності. І я не розумію мотивацію деяких педагогів, які налаштовують конкурсантів войовниче: ви суперники, сприймайте інших із засторогою... Тому коли мені кажуть, що ми конкуренти, це абсолютно не впливає на моє сприйняття і спілкування з іншими учасниками конкурсів.
Ніколи не думаю, що їду змагатися, і не сприймаю конкурсантів як суперників, хочу з ними познайомитися, дізнатися щось цікаве, обговорити наболіле для всіх нас. Я не думаю, що вони конкуренти. Знаю: поряд зі мною сильні люди, котрі мають багато знань, якими ми можемо поділитися одне з одним.

Яка з перемог була найнеочікуванішою, найбільш вагомою?

Усі були такими. Не можу сказати, що я впевнена в собі людина. Тому кожна перемога – це завжди несподіванка. А щодо вагомості… Вони всі для мене значущі, адже кожна формує мене і є сходинкою до наступної. І мова не лише про отримання нових знань, досвід участі. Перемоги формують мене в першу чергу як людину, розвивають витривалість, акуратність, зосередженість.

Яка Ваша порада тим, хто опускає руки після поразок і вважає, що у них вже нічого не вийде?

Мене супроводжували не лише перемоги, однак це не зупинило. Зі свого досвіду я б порадила перш за все очиститися від негативних думок, а потім визначитися, чого ти хочеш, що може стати стимулом для поступу вперед. Потрібно сформувати мету, зрозуміти, ким і яким ти хочеш бачити себе через 5-10 років. І тоді руки не опустяться. А зневіра приходить тоді, коли людина вигорає, і цьому обов’язково треба запобігти. Тому навчання і роботу варто поєднувати з відпочинком, улюбленими справами, із чимось приємним.

Ми помилково думаємо, що необхідно працювати, працювати й працювати, а тоді вже колись дозволити відпочинок на один день. Але наслідком такого перевантаження є повна апатія і відсутність будь-якого бажання щось робити. Тож краще тиждень відпрацювати, а потім взяти два дні для відпочинку й повного розвантаження. Саме такий алгоритм дій робить легшим моє життя і не дає приводів для вигорання.

Видно, що вам дуже допомагає психологічна підготовка?

Так, психологією не варто нехтувати. Це висновок із власного досвіду. Думаю, у наш час треба бути психологом для самого себе. У першу чергу ти сам маєш собі допомогти. Тому елементарні, але корисні й такі потрібні знання з психології варто знати кожному.

Чи маєте якесь хобі?

Змалку захоплююсь співом. З першого класу відвідувала уроки вокалу, які проводили наші вчителі, співала у шкільному ансамблі «Надія», а також дуетом і сольно. Протягом усіх років навчання виступала в школі, на міських конкурсах і фестивалях. Подобається інструментальна музика, дуже хочу навчитися грати на клавішному інструменті. Захоплююся спортом. Малюю, але непрофесійно. Нещодавно почала цікавитися парфумерією.
13.07.2024

Попредня новина:

Сьогоднішній наш співрозмовник – фахівець високого рівня, водій І класу Білоус Сергій Володимирович

Наступна новина:

Хто і як робить погоду в Ніжині?